Виставка "Абстрактні архітектони", що відкрилася в Музеї модернізму Львівської Національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького, є однією з двох ювілейних експозицій у цій мистецькій скарбниці, приурочених 100-річчю від дня народження Михайла Дзиндри. Скульптора-модерніста, архітектора та художника, що майже 60 років свого життя прожив за кордоном, а на схилі літ повернувся в Україну, перевіз сюди зі США понад півтори тисячі своїх робіт, збудував у лісі коло Львова музей модерної скульптури та подарував його Українській державі. Свого часу цей музей, по суті, став першим в Україні музеєм сучасного мистецтва, інформує "Еспресо.Захід".
Коли у Львові відкрили Музей модернізму, то всі дивувалися, чому серед виставлених творів не було робіт Михайла Дзиндри. Куратор музею Богдан Мисюга тоді відповідав, що тут презентується тільки те мистецтво, що творилося саме у Львові. На це була поважна причина – змінити стереотип (до речі, закріплений навіть у сучасніших підручниках), що в той час, коли на Заході практикували модернізм, щось схожого у Львові, мовляв, не було. Однак справжній стан речей виглядав інакше, і Музей це вміло зумів ствердити.
"Те, що ми виставляємо Дзиндру в контексті модерністичних творів тих десятиліть саме сьогодні, та його органічне вписання в ту атмосферу, тільки підтверджує: те, що українці робили за кордоном, і те, що українці робили у Львові, – це насправді єдиний інформаційний і мистецький світоглядний простір, – каже Богдан Мисюга. – Після завершення виставки кілька творів Михайла Дзиндри "пропишуться" в цих залах. І тепер це буде максимально логічно, адже в 1990-х Дзиндра вже працював на території Львова. Хоча стверджувати, що належав до львівського мистецького середовища, не можна. Стояв осторонь. Його не сприйняли…"
Свого часу мистецтвознавиця Євстахія Шимчук, яка відкрила Михайла Дзиндру для Львова, розповідала, що до США митець виїхав 1952 року, вже членом Німецької спілки художників, яка прийняла його дуже гарно. Примітно, що, виставляючи свої твори разом з Архипенком, Гніздовським та іншими видатними митцями, входячи до Нью-Йоркської творчої групи, він часто займався скульптурою не в будні, а у вихідні. Бо в ті часи мав на руках трьох дітей і cвою тодішню паралізовану дружину і мусив повністю обходити їх та заробляти на життя, щоби родина могла існувати. Заразом дуже неохоче продавав свої твори, вважаючи, що вони – його сокровенне. І навіть були випадки, коли докладав зусиль, аби продані твори викупити назад.
Отож, приїхавши погостювати до Львова (міста, з якого колись емігрував до Німеччини, попередньо розбивши всі свої скульптурні роботи через те, що вважав: життя треба вміти починати спочатку (кажуть, ці твори були реалістичні, але дуже добрі) навесні 1992 року та побачивши, як люди реагують на мистецтво взагалі та на його власне зокрема, вирішив повернутися на батьківщину. Доставка скульптур в Україну вартувала митцеві 28 тисяч американських доларів. Ще 500 тисяч гривень коштувало будівництво музею. Цікаво, що частину будівничих робіт Дзиндра здійснював самотужки, зокрема накривав дах і вкручував світильники. У підсумку подарував Україні 1500 квадратних метрів готового музейного приміщення та 808 своїх скульптур із півтора тисячі привезених в Україну.
Виставку "Абстрактні архітектони" склали 24 Дзиндрині станкові твори. Мова про авторську типологію станкової пластики Михайла Дзиндри, що "резонує з фазами науково-технічного прогресу і виявляє всі локальні етапи модернізму у світовій культурі".
"Слово "архітектони" вигадав Володимир Татлін, – розповідає Богдан Мисюга. – Чому це слово доцільне щодо скульптури Дзиндри? Бо архітектура – проєкт конкретного будинку. А Михайла Дзиндру цікавила тектоніка. Тобто не стільки проєкти архітектури, скільки використання принципів архітектури в абстрактній пластиці. Умовно кажучи, мова про багато цікавих речей. Приміром, про автентичний конструктивізм у скульптурі, що дуже перегукується з Наумом Габо, Барбарою Хепворд – класиками конструктивізму в скульптурі. Михайло Дзиндра майстерно працював з простором, тектонікою, знав, як працює динаміка мас й інші речі. Ця виставка могла б бути дуже доброю просторовою поживою для українських архітекторів. Адже у світовій архітектурі існують різні гілки (сюрреалістична, гілка архітектури абсурду й інші), а у Львові такої архітектури нема. Ми зараз живемо в добу метамодернізму, тоді, коли суспільство невизначене, коли воно однією ногою в постмодернізмі, а іншою – в раціональних модерних формах, і життя вимагає певної структуризації. Бо якщо мислення не структурувати, то можна загубитися в інформаційному смітті. Тобто самі вимоги життя ставлять перед нами дилему визначитися в тектоніці нашого мислення. Відтак проєкт "Абстрактні архітектони" – той, котрий у тому структуруванні може допомогти. Малі форми, в яких велика думка. Зараз я готую матеріал про цю виставку, який хочу назвати "Дзиндра. Просторова візія свободи". Адже "Абстрактні архітектони" – це про форму. Але в цих малих формах – візія вільного мислення, бо Дзиндра нікого не наслідує і дуже вільно фантазує. Будь-яка архітектура, будь-які форми нашого суспільного життя відображають стан людського духу. Можливо, те, що сьогодні маємо далеко не найкращу чи однотипну архітектуру – це стан нашого суспільства, в якому категорія свободи – попри все – дуже проблематична".
Коли Михайло Дзиндра приїхав до Львова і прийшов до Львівської академії мистецтв, то перше, що спитав студентів на кафедри скульптури, чи вони вміють ліпити дощ, смуток або плач. І пропонував навчити. Звісна річ, прямота висловлювань (а говорив завжди так, як думав) сподобалася не всім. Михайло Дзиндра залишився поза середовищем. Але водночас тих, хто хотів, він не боявся вчити розуміти абстрактну скульптуру. І згодом дуже радів, що таки спромігся подарувати Львову цілий тематичний музей.
"Мені було дуже важливо, щоб здійснилася моя мрія, – розповідав незадовго до смерті старенький Маестро. – Адже багатьох наших митців – Малевича, Татліна й інших – нині вважають досягненнями своєї культури Росія, Франція, інші держави... А так не повинно бути. Днями бачив програму по "Євроньюз" про російське мистецтво, однак усі названі персоналії насправді були українцями. Тож нині, попри те, що фізично чуюся вкрай погано, відчуваю себе дуже щасливим. Бо найбільше щастя для людини – мати змогу щось комусь подарувати…"
Виставка "Абстрактні архітектони" експонуватиметься у Музеї модернізму до Різдва. Натомість ще одна експозиція творів Михайла Дзиндри у Львівській Національній галереї мистецтв імені Бориса Возницького, розгорнута за адресою вулиця Стефаника, 3 – буде тільки місяць.
Ярина Коваль
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.