Союзницький - це українсько-польсько-литовський за активного сприяння Лондона.
Але проблема не в Лукашенку, дні якого добігають кінця. А в тому, що робити з Білоруссю потім?
Ось там і починаються головні проблеми для України, Литви та Польщі і про них чесно треба говорити вже зараз.
Коли почалася війна, то незважаючи навіть на масовані ракетні удари з Білорусі, українці все ж намагалися робити різницю між білорусами та Лукашенком.
Це було дуже важко, але це був певний аванс, надія, що в майбутньому цей народ щось таки зможе.
Навіть робили вигляд, що не пам'ятаємо, як на протестах в Мінську два роки тому нас називали майдаунами, Тіхановська не могла сказати чий Крим, а вся їхня опозиція дружно молилася на Путіна.
Врешті, батальйон Кастуся Каліновського та поодинокі диверсії на білоруській залізниці також стримували українців від надмірного гніву. Його виплескували тільки на Луку.
Але в червні масовані ракетні атаки знову повторилися, а білоруська армія ось-ось може вторгнутися з півночі.
Цього разу спроб захистити білорусів від гніву в нашому інформпросторі майже нема, а ті що трапляються дуже вже непереконливі.
Чому так? Що сталося за три-чотири місяці? Ракети ж ті самі, аеродроми ті самі, риторика Луки та сама.
Просто за цей час українці зрозуміли: не тільки хароші русскіє це друге обличчя імперців, але й хароші білоруси - це таке ж саме друге обличчя лукашистів.
Сцикливі. Підступні. Порожні.
Заява Тіхановської про те, що ледве не білоруси врятували Київ - і байдуже, що вона мала на увазі; якщо ця дура з половою в голові не розуміє, як сприйме воююча нація це блюзнірство, то хай би просто стулила писок.
Далі знову ж таки наїзд Тихановської на Зеленського після його звернення до білорусів, з аеродромів яких летить смерть - ця агресія просто сичала між рядками. Ще й сміла повчати.
Курво, в нас може бути мільйон претензій до Зеленського, але це наш президент і саме ми будемо задавати йому питання, ти взагалі, хто така - дєвочка фуршетная?
Пабліки білоруської опозиції, коментарі їхніх опозиціонерів - все, що вибухнуло гноєм на претензії українців до білорусів просто зобов'язує нас нарешті зняти рожеві окуляри та написати план розкодування Білорусі.
Тобто, Білорусії.
Тому, що ніякої Білорусі не існує.
А якщо на українській крові до влади в Мінську прийде нинішня опозиція, то її ніколи і не буде.
Повинен час, аби нинішнє сцикливе та імпотентне покоління білоруської "еліти" відійшло від справ.
Тому, план може бути таким:
- Колективна вина поширюється не лише на росіян, але й на білорусів.
Відмазки білоруської опозиції, що однаково ракети летять з Херсонщини і Гомельщини, бо типу так само окуповані - не приймаються.
Херсон не обирав собі гауляйтера, який здав його Путіну.
Гомель (Брест, Вітебськ, Мінськ) на вільних виборах обрали такого, а отже співвідповідальні за його рішення.
- Республіка Білорусь, як співучасник агресії проти України, повинна виплатити репарації.
- Якщо у випадку з РФ метою України, Польщі, країн Балтії та англосаксів є повна дезінтеграція Росії та утворення нових держав, то щодо Білорусі варто застосувати "німецьку модель".
РБ ділиться на три окупаційні зони: українську на півдні, польську на заході, та литовську на півночі та північному сході.
- На території колишньої РБ утворюється три постійні військові бази: українська - в Бресті, польська в Гродно та литовська в Вітебську.
- Білорусь назавжди втрачає право на власні Збройні сили, лише міліція з легкою стрілецькою зброю.
Усі військові аеродроми повинні бути зруйновані.
Цивільні аеропорти повинні бути під постійним оперативним контролем союзників.
- Мінськ оголошується самоврядним регіоном без присутності військових сил союзників: його контролюватиме Корпус Кастуся Каліновського.
Рішення цивільної адміністрації має затверджувати окупаційна адміністрації.
Це буде пілотний проект, який повинен виховати майбутню політичну еліту Білорусі.
- Окупаційний статус можна буде переглядати кожні десять років, але триватиме він не менше ніж 25 років: одне покоління.
- За час окупації Білорусь повинна виплатити репарації Україні та розгорнути протодержавну інфраструктуру.
- Період окупації повинен закінчитися проголошенням Білоруської держави, поверненням до її складу Смоленська та вступом до Євросоюзу.
Україна, Польща та Литва не можуть допустити в майбутньому, аби інфантили посеред величезного простору від Балтики до Чорного моря знову стали загрозою для них.
Білоруський балкон потрібно обвалити.
І падіння Лукашенка - це падіння лише першої опори, далі - має впасти опозиція, яка нездатна ні до емпатії, ні до вибачень, ні тим більше до боротьби та державного будівництва.
Білорусів надто довго кодували як русскіх, просто вивісивши бєл-чєрвона-бєл в Мінську їх не розкодувати.
Поляки йшли до своєї держави через програні повстання 1830-1831 та 1863-1864; українці через програні Визвольні змагання 1917-1922 та 40-50 років XX століття.
Це буде дуже поганою послугою білорусам: подарувати їм державу. Вони повинні завоювати її.
Не змогли в революціях? Не захотіли через кров? Тоді через піт. Хай йдуть через репарації та окупацію.
І це ще не найгірший варіант, бо не передбачається, що Білорусь втратить території - як от Брест, а навпаки, здобуде нові - Смоленськ.
Як би це могло бути Тихановська може поцікавитися в Орбана: свого часу програвши Угорщина втратила 2/3 своїх земель.
І це вважається справедливим: бажаючи чужої землі агресор платить своєю землею.
Про автора: Олег Манчура, журналіст.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.