Легендарну зв’язкову УПА Ольгу Ільків поховали у Львові. Фото

Жінка була зв’язковою Романа Шухевича, в радянських тюрмах провела 14 років.

Зв’язкову УПА Ольгу Ільків поховали сьогодні, 8 грудня, на Меморіалі воїнів УПА у Львові. Про це повідомляє "Еспресо.Захід".

Прощальна церемонія розпочалась у храмі Воздвиження Чесного Хреста на вулиці Науковій. Попрощатися з оунівкою прийшли рідні, сусіди, представники влади міста, політики та товариші з громадської діяльності.

У супроводі почесної варти та під звуки державного гімну України у виконанні військового оркестру Ольгу Ільків поховали на Меморіалі воїнів УПА на вулиці Мечникова. Під час похорону біля труни Ольги Ільків склали присягу нові члени молодіжної організації "Пласт".

З 1942 року Ольга Ільків була провідницею жіночої мережі ОУН Львова. Згодом – зв’язковою самого Романа Шухевича й організаторкою конспіративного помешкання для головнокомандувача УПА в селі Княгиничі Рогатинського району. У 1950-му її арештували, двох малолітніх дітей підпільниці віддали в дитячий будинок, а саму жінку засудили на двадцять п’ять років. У радянських тюрмах політув’язнена провела 14 років. Після звільнення змогла повернути собі дітей, працювала санітаркою та двірничкою. Згодом – у Львівському історичному музеї.

"До головного командира потрапляли кращі з кращих, – каже історик Микола Посівнич. – Їх відбір проводив сам Роман Шухевич. І пані Оля була однією з таких людей, в яких не було слова "ні". А були лишень завдання і мета, які треба виконати". 

Історик впевнений, що саме цінності, які Ольга Ільків отримала завдяки членству у "Пласті" та ОУН, а також її незламна віра дали можливість жінці здолати всі труднощі і прожити понад сто років. "Їй вдавалося виживати в неймовірних умовах, – каже Микола Посівнич. – Але з іншого боку, маючи мінімум ресурсів, – творити ті великі чуда, дива, які нам, сьогоднішньому поколінню, здаються майже неймовірними".

"Коли мене забрали від мами, то мені було 2 роки чотири місяці. – пригадує син Ольги Ільків, Володимир-Андрій Бойко. – Пам’ятаю той момент, коли мене з сестрою заводили до дитбудинку. А от мами біля себе не пригадую. А потім, коли вже помер Сталін, то я пам’ятаю, що вона писала листи, і ми вже духовно, так би мовити, спілкувалися. Вона нас наставляла на таку життєву дорогу – щоб ми були добрими дітьми, щоб не забували батьків, свою державу Україну".

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.