Не знаю, чи є ще люди тут, на західних теренах держави, котрі би, бодай, раз у житті не побували у Чернівцях. Я теж бувала. Бо є в цього міста своя енергетика, свої особливості, свій чар і свої ключі до серця кожного, хто тут опиняється. Колись австрійський публіцист Георг Гайнцен написав про Чернівці (що їх, слава Богу, оминули війни) що це було місто, де "недільний день починався з Шуберта, а закінчувався дуеллю". Що це місто"на півдорозі між Києвом і Бухарестом, між Краковом і Одесою" було також "негласною столицею Європи, де співали кращі колоратурні сопрано, де тротуари підмітали букетами троянд, і де книгарень було більше, ніж кав'ярень". Що це був "корабель задоволень з українською командою, німецькими офіцерами і єврейськими пасажирами на борту, який під австрійським прапором постійно тримав курс між Заходом і Сходом". Бувала тут, буваю і знову сюди приїду.
Майже Львів
Смілива, вольова, незалежна Ольга Кобилянська. Захоплива письменниця (що стала однією із найосвіченіших жінок свого часу завдяки самоосвіті) та захоплива тендітна жінка, модниця, що курила сигари та їздила верхи. Цей дім в Чернівцях, де зараз її літературно-меморіальний музей, Ольга Кобилянська купила за власні гроші і прожила тут з родиною своєї прийомної доньки Олени Кобилянської-Панчук (позашлюбної доньки свого брата Олександра) тринадцять років - аж до своєї смерті у 1942-му році. Чому Кобилянська певний час називала себе молодшою на кілька років, як наважилася першою запропонувати Осипу Маковею (великому коханню її життя, взаємини з яким тривали десять років) жити разом і як пережила їхній розрив, та багато інших фактів її біографії у цьому музею розповідають так захопливо, що навіть якщо ви колись "забили" на Кобилянську та її творчість у школі, то зараз глянете на цю неймовірно захопливу особистість інакшими очима.
На письмовому столі Ольги Кобилянської у її музеї стоїть пляшка з невизначеного кольору рідиною. Виявляється, це пляшка з морською водою, яку 1924-го року надіслала письменниці її приятелька, художниця Лея Прункул із Констанци. Справа в тому, що Ольга Кобилянська дуже мріяла побачити море, однак завжди щось перешкоджало. Тому її приятелька набрала для неї у пляшку морської води у Чорному морі, насипала на дно морського піску, камінців та мушель та вручила як сувенір. Цей сувенір виявився настільки дорогим, що відтоді не покидав письменницького столу. І хоч пляшка була міцно закоркованою, на нині половина води все ж випарувалася. У музеї стверджують, що це, напевно, єдина пляшка з морською водою того часу у світі.
Письменниці не стало у 1942 році. У 1919-му 56-річна Ольга Кобилянська пише "Будьте здорові і згадуйте мене. Я ніколи не була щаслива. Найкращі хвилини були в мене, коли я писала і закінчувала мої твори. До так званої "слави" була я в глибині душі холодна. Любила я мої мрії, гори, зірками засіяне небо, іноді – рівнини, осінь і свого Небесного суддю. Всіх тих небагатьох чоловіків, яких я любила, я пізніше зневажала, за виключенням Сріблянського і одного лікаря з Наугайма… Все інше було некультурне і зневажливе". Вочевидь, мала на увазі й Осипа Маковея, відхід якого з цього світу вісім років потому пережила все ж непросто. У цьому ліжку її зболена душа покинула втомлене тіло
"Не судіть людину, поки не поговорите з нею, тому що все, що ви чуєте -- плітки". Символічно…
Чар міста, яке колись, як подейкують, підмітали букетами троянд і мили з милом, і куди не пускали людей у брудному взутті. Може, й байка, але зате яка гарна!
На столику у літературно-меморіальному Музеї Юрія Федьковича невеличке фото жінки. Це Емілія Марошані – єдине кохання Юрія Федьковича – з якою він познайомився на літературних вечорах у Чернівцях. Однак Юрій Федькович пішов до війська – коштів відкупитися від служби він не мав, а позичати не хотів. А Емілію мама видала заміж. Померла його кохана в Молдові у віці 31-го року. Юрій Федькович так і залишився самотнім.
Уявити гамір в товаристві "Руська бесіда" - першому українському громадсько-культурно-освітньому товаристві на Буковині і гамір в редакції газети "Буковина", редактором якої за три роки до смерті Юрі Федькович став. Його музей у Чернівцях дає таку можливість.
Місце, де виріс в геніального композитора школяр, який найбільше любив казку про хлопчика, в грудях якого жила чарівна скрипка. В цьому помешканні все згрубша майже так само, як і в ті часи, коли тут мешкала його родина.
Цей музей – дуже атмосферне місце. Домашній рояль Володимира Івасюка. В музеї розповідають, що батьки настільки поважали творчу працю сина, що віддали йому для творчості найбільшу і найсвітлішу кімнату в квартирі. Тато – письменник Михайло Івасюк - називав свого Володю своїм єдиним богом…
Між могилами Володимира Івасюка та його батьків поза двісті кілометрів. Саме стільки, як відстань від Чернівців до Львова.
У Чернівцях на вулиці Зеленій є відразу два старовинних кладовища – єврейське і християнське, що їх розділяє тільки дорога. Настроєве.
Могила Антіна Лукашевича, який у складі "буковинської делегації" брав участь у створенні Української національної ради. Його родинний склеп цікавий тим, що на ньому ще з 1930-х років залишився тризуб, який у радянські часи ніхто не знищив. Не помітили чи що?
Гробівець, де знайшла вічний спочинок родина українського медика Володимира Залозецького і він сам. Війського лікаря, який практикувався у Відні, а називали "найславнішою лікарською фігурою" Чернівців. Він тривалий час очолював Товариство лікарів Буковини, керував хірургічним відділенням щойно створеного крайового шпиталю, а також був членом Буковинської крайової санітарної ради, яка керувала системою охорони здоров'я у краї. Сьогодні кращим медикам Чернівеччини вручають премію його імені.
Свого часу це кладовище у Чернівцях замислювалося як архітектурно-паркова зона, де кожен міг би бачити історію краю. А відтак – щоб якось "розбити" звичайні поховання, по периметру кожного кварталу вирішили побудувати родинні склепи. Однак звести таки склеп було непросто, треба було для цього отримати спеціальне рішення влади (залежно кому належало місто) – австрійської чи румунської.
А десь там в далечині – знаменитий Чернівецький університет.
Нині Єврейський цвинтар у Чернівцях є одним із найбільших вцілілих таких цвинтарів у Центрально-Східній Європі. Тут – на 14 гектарах - похоронено майже 50 тисяч люду.
На єврейському кладовищі похований лише один бургомістр — Едуард Райс. Це перший на цих теренах єврей-бургомістр.
За кожним надгробком (незалежно від того, хто там лежить) – вир подій, емоцій, пристрастей…
У Чернівці хочеться їхати ще і ще…
Фото Ярини Коваль
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook–сторінку.