Про це повідомляє "Галка", передає "Еспресо.Захід".
"Мені дуже цікаво, що буде у неділю ввечері. Я вірю, що це буде таїнство. Це безпрецедентно зіркова команда з різних сфер. І для мене дуже відповідально працювати зі всіма", – поділився режисер-постановник, генеральний директор драмтеатру Ростислав Держипільський та додав, що кожну премʼєра у театрі сприймає, як свою особисту.
Як каже режисер-постановник, "Кайдашеву сімʼю" Нечуя-Левицького читала його бабуся і дуже "реготала". І ця книжка завжди разом із ним.
"Це один з моїх улюблених творів, але ми відклали цю постановку через війну. І в моїй уяві завжди Кайдашихою була Ірма, але вона весь час відмовлялася", – зазначив він.
Фото: Юрій Валько, Галка
Врешті акторка все ж погодилась та стала не лише виконавицею ролі Марусі Кайдашихи, але й співавторкою ідеї та концептуального рішення постановки.
"Коли Ростислав рік тому сказав, що ми будемо робити "Кайдашеву сімʼю", то я злякалася. Адже я бачила дуже багато постановок на цей твір. Не хотілося створювати щось банальне", – говорить Ірма Вітовська.
За її словами одним з натхнень вистави стала старовинна ікона XVIII століття, унікальна тим, що плід груші знаходиться у руках маленького Ісуса.
"Але це не притаманно для ікон. Зображення саме груші. Цей плід символізує плинність часу. І це натяк, що не відкладай свої справи", – підкреслює Ірма Вітовська.
Фото: Юрій Валько, Галка
Спеціально для вистави художник-реставратор Валерій Твердохліб створив репліку ікони, вперше на неї звернув увагу франківський мистецтвознавець Віктор Мельник: він хотів взяти цю ікону на виставку, але її сліду вже ніде не було, не знайшли її й театрали. Тому відтворили.
Фото: Юрій Валько, Галка
Музику для вистави створив лідер гурту "Хорея козацька" Тарас Компаніченко. Каже, на початку розмови з Ірмою Вітовською про "Кайдашеву сім’ю", боявся, що це буде знову "пережовування пережованого".
"Але коли вона почала розказувати про постановку, то я зрозумів, що це глибинне прочитання твору. Українець, який хоче розвʼязати заплутаний вузол нашої недолі – для цього ми досліджуємо нашу класику. Я б сказав, що це містичне прочитання твору", – розповідає Тарас Компаніченко.