Розправити "Крила": у Львові за допомогою ляльок розповіли документальну історію полеглих героїв

Про це розповідає кореспондентка Еспресо.Захід

Львівський академічний театр "І люди, і ляльки" в особах свого директора-художнього керівника, режисера, актора та ветерана Олексія Кравчука та його дружини актриси Надії Крат підготував чергову прем’єру "Крила". Документальну історію пам’яті полеглих Олексієвих побратимів,  що об’єднала життя і смерть, дитинство і зрілість, кохання та війну. І звісно, те, що кожному дає крила – любов…

Чи є ця постановка виставою в класичному розумінні? Напевно, ні. Бо "Крила" не мають готового сценарію, де промовляєш саме такі слова, а не інші. І не мають прописаних дій. Хоча мають інвентар – стару валізку, з якої Олекса Кравчук упродовж дійства виймає ляльки,  покликані допомогти йому в контакті із залом. Зрештою, нагадати, що перебуваємо на території, де лялька - рівноцінний партнер на сцені.

Валізка з ляльками – спільна ідея Олексія Кравчука та його побратима Валерія Дзеха, з яким вони чимало помандрували фронтовими дорогами, з допомогою ляльок розвантажуючи психіку українських захисників та спонукаючи їх до діалогу не лише з мистецтвом, а й із собою.  Коли Олексій Кравчук після пережитого поранення повертався на рідні терени, Валерій Дзех просто віддав йому цю валізку з настановою – задіяти цих ляльок у Львові.  

Однак минув не один місяць перш ніж народилася ідея, як це зробити. Бо тиша львівського глядацького залу вимагає інакших розповідей та рефлексій, ніж гучність фронту. Стежку відшукала Надія Крат, запропонувавши Олексію Кравчуку піти через призму власної долі. Так і з’явилася розповідь про маму і тата, мир і війну, театр і реальність. І про тих, з ким було дуже тепло, в кого вчився, кого любив і кого втратив… Реальних людей, хто, можливо, не був ідеальним, але чиє тепло продовжує в пам’яті гріти навіть тоді, коли їх уже немає…

"Мені на серці зараз дуже тепло, - зізнається Олексій Кравчук Експресо.Захід після передпрем’єрного показу вистави. - Ніби  я зробив сьогодні щось справді важливе. Не тільки для себе та для родин моїх полеглих побратимів, чимало представників з яких нині сиділи у залі, а для історії, для світу. Згадуючи поіменно тих, хто поліг, ми не тільки їх вшановуємо, а продовжуємо їхнє життя тут і зараз, утверджуємо справделивість…" 

Зрештою, кожен по-своєму проживає біль втрат. Як на мене, "Крила" – спроба Олексія Кравчука впоратися насамперед з власним душевним болем. Не дати забути імена тих, про кого не напишуть окремих книжок, але завдяки кому життя триває. Не тільки його, а й усіх нас. Триває світло… І триває віра, що все – недаремно…

• Національний театр імені Марії Заньковецької презентував прем’єру аудіовистави "Баланс" за п’єсою ветеранки Аліни Сарнацької