Мова кольору, форми та тиші між ними: художниця Наталія Проданчук показала свою "...космографію"

Про це розповідає "Еспресо.Захід".

Приурочений 50-річчю львівської художниці та 20-річчю її творчої праці, цей проєкт є історією, розказаною "мовою кольору, форми та тиші між ними". А ще історією "прожитих років, зустрічей, пошуків, натхнення і світла", яке Наталія Проданчук намагалася берегти та передавати через власну творчість іншим. Цього разу через роботи, виконані в авторській техніці у велюрі на картоні.

Як зауважив на відкритті експозиції доктор мистецтвознавства Ростислав Шмагало, "Моя космографія" – виставка особлива і виставка з особливим "випромінювання", оскільки авторка говорить мовою високого професіоналізму. "На відміну від сухих канонічних схем, які часто втрачають здатність промовляти до глядача, - сказав пан Шмагало, - творчість Наталії Проданчук постає як крок від серця. Вона оперує універсальними символами, спільними для різних культур і епох, але пропускає їх крізь власне глибоке розуміння, створюючи простір тиші, споглядання і внутрішнього діалогу".

Властиво, оцих спроб окреслити, що бачимо, у межах урочистого відкриття виставки, було чимало. І в кулуарах, де глядача заворожували усі ті знаки і символи, що – словами мистецтвознавця Романа Яціва - мають метафізичний вимір і не піддаються простому поділу на традицію, ідентичність чи локальні знакові системи. І офіційно. Той же Роман Яців говоритиме на урочистому відкритті про те, що у власному розумінні космографії Наталія Проданчук наповнює структуру художнього "космосу" ціннісними посилами — любов’ю, духовним світлом, тими елементами, що формують людськість і водночас компілює різні знакові системи культур, трансформовані народною традицією й інтегровані в колективну підсвідомість, які сьогодні визначають частину української ідентичності. 

Але зрештою, не так важить, хто що говорить. Важить інше – як у людині відлунює те, що вона бачить. Наталія Проданчук має рідкісне вміння – будити людську емоцію без гучних фанфар та авторитетного текстового супроводу. Будучи педантично вимогливою до якості того, що несе у світ, художниця не йде за епатажем чи новомодними віяннями, а торує власну творчу стежку, окрему навіть від свого чоловіка – художника Віктора Проданчука, з яким створила чимало творчих проєктів. І її творчий голос – це не писк і не крик. А дзвінка і самобутня мелодія, що єднає минуле з прийдешнім і де кожна нота має власну глибину і власний ритм.