Художник Володимир Одрехівський відкрив "Дорогу до себе"

Про це інформує Еспресо.Захід

Виставка cтанкової скульптури з бронзи "Дорога до себе" народного художника України Володимира Одрехівського, що відкрилася у галереї "Зелена канапа" – подія, яка зібрала  на своє відкриття велику кількість іменитих львів’ян – від митців до чиновників найвищого штибу. І справа аж ніяк не в тому, що їм від Маестро щось було потрібно, а в потребі засвідчити митцю свою повагу.

Адже львів’янин, професор та ректор Львівської академії мистецтв у 2016-2021 роках, скульптор та мистецтвознавець Володимир Одрехівський, який лише у Франції мав понад 40 представлень власної творчості (починаючи від першого у 1992 році – на запрошення  модного дизайнера П’єра Кардена), зумів не лише заінтригувати творчістю, а й зарекомендувати  себе як дуже привітна, доброзичлива і скромна людина з цікавим світоглядом  та думками.  Уклавши зараз експозицію з робіт, створених від 1982 по 2024 роки, він показав, як вилася його дорога до себе і що на тій дорозі саме в станковому мистецтві цікавило його найбільше.

Властиво, з творчістю Володимира Одрехівського я познайомилася в середині 90-х. Його скульптури (в основному людські фігури, в яких автор досліджував людську душу і продовжує досліджувати донині), раз побачені, зачіпали настільки, що вкарбовувалися у пам’ять надовго. Творчий почерк цього митця не сплутаєш з жодним іншим. Я записала з Володимиром Одрехівським не одне й не два інтерв’ю, взяла у нього не один коментар до тієї чи іншої події. І щоразу цей художник приємно вражав настановою віднаходити чистоту у людських взаєминах, совісті, у пошуках перш за все самого себе.

Такою є і його творчість. У контексті виставки – станкова творчість.  Рухаючись від зовнішньої  експресії до глибокої внутрішньої динаміки навіть статичних фігур, намагаючись промовляти через умовну метафізичну форму, ліплячи свої скульптури не на основі моделей, а на основі зроблених із них рисунків (оскільки саме рисунок є основою  будь-якого візуального мистецтва), Володимир Одрехівський не керувався бажанням публічності, слави, скороминущих благ матеріального світу, а насамперед тим, щоб ті речі, які робить, мали високу мистецьку вартість, несли велику енергетику, духовність, щоб давали людям натхнення і справжню насолоду.

Колись геніальний мистецтвознавець Володимир Овсійчук прочитав Володимира Одрехівського так, як він ніколи про себе не думав – мовляв, намагається відродити українську поетичну скульптуру. Бо хоча в його творах нема видимих національних тем, але є проростання від рідних коренів і передовсім – від  народної пісні. Зрештою, завжди є внутрішня філософська ідея твору – те найголовніше в мистецтві, що прищеплювали йому його вчителі Еммануїл Мисько, Дмитро Крвавич та батько-різьбяр Василь Одрехівський . Саме ця філософська ідея - стрижень, який має бути в кожній мистецькій речі, байдуже, класична вона чи абстрактна. Бо навіть дуже майстерна формальна робота без цього стрижня насправді мертва.

"Сенс мого існування, --розмовляли з Володимиром Одрехівським якогось разу, -- максимально напитися життя, пізнати його глибину і максимально передати свої знання та відчуття через власну творчість іншим. Нехай це буде коротко, але містко. Сьогодні розумію, що майбутнього немає, майбутнє – вже зараз. І це – найцінніше".

А на цій експозиції ще раз повторить: "Кожна робота – дзеркало художника.  Бо тут усе видно: як він жив, що його хвилювало і що він за людина".  Домінантне враження від експозиції "Дорога до себе" – світло. Те, яке ще довго живить і поза межами виставкового залу.