"Еспресо.Захід" розповість про під'їзди львівських будинків, які були побудовані в кінці 19-го – на початку 20 століття. Як розповідають краєзнавці та історики, з цього періоду збереглося найбільше автентичних деталей інтер'єру. Люди тоді любили не лише функціональні, а й красиві помешкання, де вишуканою мала бути навіть сходова клітка чи поручні, а також вітражі і розписи. Це був цілий комплекс будинку.
Як розповіла доцентка кафедри дизайну та основ архітектури і кафедри містобудування Національного університету "Львівська політехніка", краєзнавиця Тетяна Казанцева, сходові клітки лише частково зберегли свою привабливість. Але якби їх зараз побачили колишні господарі, то, мабуть, непритомніли б від жаху від того, на що їх перетворили, починаючи від радянських часів.
"Спершу в радянський час ще берегли, пастували сходи і паркет, але час минав і жеківські накази почали змінюватись. Доручали просто все замалювати і вважали, що зробили добре. Забілювали розписи, вітражі вибивали", – розповідає Тетяна Казанцева.
У під'їздах, окрім архітектурних рішень, були також ретельно продумані елементи оздоби – висіли світильники, часто з муранського скла, де кожна трубочка посилювала ефект барвистості.
Є кілька локацій, де вони ще збереглись. Якщо загалом говорити про під'їзди, візьмемо шість із них, які вартують неабиякої уваги і захоплених поглядів їх відвідувачів.
Зокрема, вартий уваги під'їзд будинку, що на вулиці Менцинського, 3. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення і реконструйований архітектором Каролем Боубліком у 1912 році. Будівлю звели в прершій половині 19 століття, період класицизму. У другій половині 19 століття його власницею була заможна книговидавиця Пессель Балабан. Родина дуже хотіла, аби цей будинок також мав найзаможніший вигляд. Вони вирішили зробити там мозаїку.
"Треба сказати, що мозаїки в під'їздах зазвичай немає, бо це дуже дорого. Адже треба камінчики окремо викладати, що доволі складно. Тут також дуже гарна сходова клітка, кругла. Хоча вітража немає – дуже гарне освітлення. Під'їзд оздоблений мармуром, і серед того мармуру є елементи мозаїки. Прості рослини, мозаїчне панно – братчики, іриси, мак – вони всі дуже різні і гарні. Це, власне, було характерно для періоду сецесії. Серед мармуру й золота виглядає чудово", – розповідає краєзнавиця.
І сходова клітка, і поручні оздоблені візерунками з плетених квітів (кали), всі вироби ковані. Квіти збереглися лише вгорі, внизу майже все знищено.
"Дуже багато крали на металобрухт, виламували квіти. Через це зазнали руйнувань багато під'їздів. Найважчий період для збереження автентики, до речі – кінець 20 і початок 21 століття. На стінах перед кожною квартирою колись були дзеркала, які додавали світла. Також номери квартир чи герби інкрустували перламутром і дорогоцінними породами дерева. Тобто наче зовсім дрібнички, які зараз ми не маємо часу помітити", – каже Тетяна Казанцева.
Палац Сосновських на Чупринки, 50-52 будував у 1900-1910 роках Юзеф Сосновський, який згодом співпрацював з Альфредом Захаревичем.
"Там є дві сходові клітки. Наче потрапляєш у стародавній замок – все зроблено з каменю. А в під'їзді є маскарони. Існує легенда, що ці маскарони – то члени його родини, а при вході – його дружини. Раніше вони всі були розмальовані, мали кольорові очі й волосся. Зараз усе просто біле, однак на фасаді кольори личка збережені, – розповідає Тетяна Казанцева. – У під'їзді, де була брама, збереглася дерев'яна бруківка. В цьому будинку також збереглось автентичне скло. Його можна розпізнати, бо вони трошки нерівне, на вигляд як мильна бульбашка. Якщо піднятися на другий поверх, то у дверях бачимо вставні керамічні зелені яблучка. Всюди маскарони й зображені ельфи. Друга сходова клітка, кутова, зроблена в більш сецесійний формі".
Тетяна Казанцева проводить екскурсії автентичними помешканнями Львова і показує найдрібніші деталі, які формували цілий композиційний образ того чи іншого будинку. Вона розповідає, що власники не завжди мають кошти і ресурси, аби зберегти первісний вигляд під'їзду. До професіоналів звертаються зовсім нечасто. Тому додає, що найкращий вихід для збереження розписів – це просто їх не чіпати.
"Хай будуть під тиньком і їм там буде добре, бо якщо вже торкнутись і розконсервувати, то треба проводити реставрацію до кінця", – пояснила краєзнавиця.
У наступному матеріалі "Еспресо.Захід" читайте продовження про інші цікаві чотири під'їзди львівських будинків, а також мандруйте і пізнавайте історію рідного міста.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.