Про це музикант і громадський діяч Іван Леньо розповів у програмі "Вечір з Миколою Княжицьким" на каналі "Еспресо".
30 років Незалежності. Що це для тебе? Просто чергова дата, сум за незробленим, пишаєшся тим, чого вдалося досягти, чи це черговий виклик?
З кожним Днем Незалежності я стаю старшим. Це дозволяє мені робити більш ґрунтовні висновки про те, що відбувається в моїй країні. Тож у 30-й рік Незалежності пишаюсь тим, що за 30 років ми змогли принаймні відбудувати фундамент тієї майбутньої України, яку хотів би бачити. На всіх фронтах серйозна українізація, є розуміння, що в нас є ворог, що завдяки кожному з нас можемо щось змінювати. І щось таки змінюється! Можу сказати, що це найкращий ювілей. Впевнений, що в 40 років буде набагато краще, проте в історичному контексті рік, два – це мить, тому не казав би, що рухаємося повільно. Ми рухаємось швидко, і про це свідчать ті зміни, які бачимо.
Чи відчуваєш під час турів, концертів, що відбувається українізація? Як саме?
Безперечно, відчуваю. І не лише під час турів та концертів. Відчуваю під час спілкування в гримерках, на зустрічах в університетах. Нещодавно ми були у пластунів, писали листи підтримки студентам-білорусам, яких закрили у тюрму на два з половиною роки лише через те, що вони брали участь в акції протесту. Просто вийшли на вулицю – і цього було достатньо, щоб білоруський режим посадив їх у в’язницю. Навіть з огляду на те, що відбувається в Білорусі, ми дуже цінуємо те, що відбувається тут. Тому що в нас, так чи інакше, є демократія. Не така, як у Німеччині чи Англії, але достатньо міцна й адекватна, щоб тут не відбувалося те, що відбувається в Білорусі. На мою думку, наша влада та силові структури не дозволили б собі такі репресії, які зараз є в Білорусі.
Часто гурти, які беруть участь у зйомках, концертах, кажуть: лиш би не було політики. У вас – навпаки, ви не соромитеся й підтримуєте україноорієнтовані політичні сили, тобто займаєте політичну позицію. Чи це вам не шкодить?
У всіх інтерв’ю пояснюю, що ким би людина не була, вона в першу чергу є громадянином, а вже потім володіє певною професією. І оскільки громадянська позиція нашого гурту цілком зрозуміла – українська, я не можу соромитися проявляти свою громадянську позицію. Це було б абсурдно, адже від моєї свідомості раз на 5 років залежить моє майбутнє. Чи шкодить? Мабуть, так. Люди, які живуть в Україні, мають своїх симпатиків парламентських і президентських перегонів, і вони чомусь думають, що коли ми підтримуємо того кандидата, якого вони не підтримують, то ми автоматично стаємо їхніми ворогами. Це не так. Ще раз повторю: громадянська позиція – це основа будь-якого суспільства. Ми маємо йти на вибори, навіть коли нам не подобається жоден кандидат, чи коли ми не маємо надії на ту чи іншу партію. Але мусимо йти на виборчу ділянку й обирати, не залежно від того, чи ти музикант, чи хтось інший.
Як різні авдиторії сприймають вашу музику?
Як на мене, наша музика йде поперед нас. Моя особиста популярність чи популярність Kozak System як бренда не має робити нас популярними, популярними нас мають робити пісні, які стають улюбленими. Оскільки дозволяємо собі реагувати на життя різними піснями (це можуть бути гостро соціальні пісні, пісні про війну або на підтримку українських воїнів, пісні про кохання тощо), то Kozak System потрібно сприймати просто як культурне явище, знаходити в нашому репертуарі щось улюблене й обов’язково слухати наживо. Ми – один з небагатьох гуртів, які сприймаються, коли їх слухати наживо.
Починається новий політичний сезон. Оскільки ти музикант соціальний, політизований, громадсько відповідальний, яких ти змін в Україні очікуєш цього політичного року?
Дуже хотів би, щоб наша влада йшла попереду загальної думки народу. Мені інколи здається, що наш народ мудріший, аніж той, кого він собі вибирає у владу. Прогресивні українці бачать майбутнє, але чомусь влада не старається його так бачити. Я не дуже задоволений з того, що музиканти мусять втручатися в політичний процес. По-перше, це дійсно нам по-своєму шкодить, а по-друге, хотілось би займатися творчістю.
Нині період дуже небезпечний, адже, хоч нам 30 років і є основи, але точка повернення в "русскій мір" залишається. Принаймні з того, що маємо зараз, бачу, що у влади немає чіткого плану дій, рішень щодо відриву від цього "русского міра". Достатньо активна "5-та колона", намагаються підірвати базові закони, як-от закон про українську мову, чи культуру, чи українське кіно – це все наразі перебуває у такій стадії "бурління" й викликає в мене занепокоєння.
Хотів би, щоб влада (чи та, яка є, чи будь-яка інша, яка прийде) не намагалася навіть близько підходити до основних фундаментальних законів України, на яких базується будь-яка нація. Це мова, культура, інституція, незалежність територій, базова незалежність країни. Це для мене дуже важливо. Тому коли будь-яка партія чи нові лідери пропонуватимуть себе до влади, дивитимуся, як вони ставляться до ворога, чи РФ є для них ворогом, як вона є ворогом для мене, і чи розуміють вони, на яких засадах будується справжня українська нація.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.