Журналістка "Еспресо.Захід" поспілкувалася з воїном про умови перебування у російській тюрмі.
29 червня відбувся найбільший обмін полоненими з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Тоді вдалося повернути додому майже півтори сотні українських воїнів, серед яких у більшості – захисники Азовсталі.
Ми ще б могли тримати оборону, але нам дали наказ здатися ворогу
Усі військовослужбовці були з різноманітними пораненнями й потрапили у полон 16 травня. Серед них був воїн 36 окремої бригади морської піхоти Василь (позивний Казантип). Чоловік з морськими піхотинцями воює вже понад рок. Долучився до бригади добровольцем. За словами хлопця, загострення на маріупольському напрямку почалося ще до 24 лютого.
"Почало багато російської техніки з'їжджатися, — розповідає Казантип. - Ми чули її й розуміли, що буде щось масштабне. Тоді стояли та чекали на той момент. Ще до повномасштабного вторгнення російські танки нас добряче "крили", ПТУРами, "Стугнами" стріляли. Довелося на Маріуполь відступити, до селища Волонтьоровки. Там вже позиції тримали краще".
Далі почалася оборона міста. Вона була дуже складна, обстріли не вщухали. Росіяни використовували все озброєння, яке мали у своєму арсеналі.
"Найбільше танки й БМП прострілювали, — пригадує захисник. – Авіаудари — безперестанку. Місто зрівняли з землею. Нема його зараз можна сказати, одні руїни. Зрідка бувало затишшя, напевно, коли їм боєкомплекти підвозили чи що, я не знаю. В інших випадках – постійні обстріли".
У кінці травня Василь Казантип разом із захисниками Азовсталі потрапив у полон до ворога. Воїн переконаний, ще могли тримати позиції, але отримали наказ від командування здаватися.
У полоні знущалися. Бувало полоненим ламали ребра та руки
Далі усіх захисників Азовсталі автобусами завезли у тюрму в Оленівці. Частину дороги воїни йшли пішки, попри те, що у багатьох був важкий стан здоров'я. За словами Казантипа, з міжнародних організацій майже нікого не було. Хіба, коли здавалися в полон, кілька людей з Червоного хреста були, після того більше їх не було.
"Вони в автобуси зайшли, якісь списки взяли і пішли. На тому їхня робота закінчилася, — каже Василь. – Далі нас повезли у тюрму. Там були росіяни і бойовики Л/ДНР. За час перебування в полоні довелося побувати у різних тюрмах: Свердловськ, Суходоль і в СІЗО їхньому в Луганську. На допитах складали якісь анкети, питали дані родичів та місце проживання. В одному бараці могло перебувати до шести сотень людей. До тих, що здалися за наказом, ще якось нормально ставилися, а тих, кого вони взяли в полон, бувало, ламали руки та ребра. Їсти давали дві – три ложечки каші на добу. Воду пожежною машиною привозили з якогось озера. 500 літрів привозили, але на шість сотень людей її швидко розбирали. Але така вона не добра була, навіть, коли кип'ятили — була не смачна. Медичної допомоги пораненим не надавали. Лікували, чим мали під рукою".
Читайте також: Евакуація, що стала вироком: чому Червоний Хрест не зумів завадити масовому вбивству в Оленівці
У день обміну захисник не вірив, що повертається додому.
"Я вже їхнім обіцянкам не вірив, — додає Казантип. - Везли та й везли, ми постійно каталися. У день обміну я думав, що знову в іншу тюрму везуть. Коли вже на свою землю привезли, коли побачив своїх, тоді вже втішився".
Нині захисник проходить реабілітацію у спеціалізованому центрі на Львівщині. Готується опанувати протез. Під час оборони Маріуполя Василю від вибуху відірвало ногу ще у березні. Відтоді був у лікарнях, а потім у підвалі Азовсталі. Після звільнення з полону, наполегливо виконує усі вправи з реабілітологом і хоче знову повернутися у лави Збройних сил України.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал