У період 19 травня – 3 червня ЗСУ вбили 2500 російських нацистів. Загальна кількість "добрива" зросла до 31 тисячі окупантів. Якщо, згідно з військовою теорією, цю кількість помножити на 3, то вийде орієнтовна кількість втрат від поранень, зниклих безвісти й полонених. Тобто загалом "другу армію світу" прорідили на 120 тис. осіб, тобто на 70% кількості військ, які були підготовлені для окупації України на початку вторгнення. Виходячи з того, що зараз в Україні воює близько 110 тис. окупантів, РФ за три місяці вдалося приховано мобілізувати додатково 60 тис. військових.
На землі від 19 травня до 3 червня українська армія знищила 113 танків (усього від 24 лютого – 1367), 303 бойові броньовані машини (3366), 2 системи ППО (95), 97 артилерійських систем (675) та 9 реактивних систем залпового вогню (207), 172 одиниці автомобільної техніки (2329). У небі збили 7 літаків (всього 210) і 8 гвинтокрилів (175) та 18 крилатих ракет (121). Кількість безпілотників у ворога також стрімко зменшується. За оцінками експертів, РФ має понад 1000 безпілотників оперативно-тактичного рівня. 535 із них ЗСУ вже знищили, за останні два тижні "приземлили" 80 БПЛА. Якщо темпи не спадатимуть, то за 1,5 місяця армія окупантів втратить можливість оперативного спостереження з повітря.
Стотисячний Сєвєродонецьк на 70% окупований. Захоплені всі північні, східні та південно-східні райони й околиці міста, зокрема: Боровеньки, Олександрівка, Пурдівка, Воронове. Водночас ЗСУ відступили в західні та південно-західні райони міста, тримають лінію оборони по Сіверському Донцю та частково відступають у Лисичанськ, який розташований на височині у більш вигідному положенні. Під контролем ЗСУ залишаються селища Метьолкіне та Борівське. Переправа через річку залишається доволі небезпечною, оскільки відбувається під постійним вогнем.
Відступ ЗСУ із Сєвєродонецька пов’язаний із двома факторами. По-перше, в місті залишилися ще понад 10 тис. мешканців, які переховуються в підвалах і бомбосховищах, частина з яких розташована на території найбільшого хімічного підприємства міста – заводу "Азот". Активні бої за місто роблять містян заручниками, а українських військових ставлять у незручне становище. По-друге, рашисти інтенсивно обстрілюють територію "Азоту", що вже спричинило витік метанолу й азотної кислоти. Це загрожувало життю як військових, які обладнали оборонні позиції на підприємстві, так і цивільних.
Ворог намагається штурмувати село Устинівка, що на правому березі річки, з метою відрізати Лисичанськ від Сєвєродонецька без форсування Сіверського Донця. Однак наразі ці дії є безуспішними. Окупанти готують переправу Сіверського Донця з півночі, щоб мати можливість оточити Лисичанськ, проте всі попередні спроби ЗСУ успішно зірвали.
В другій половині дня 3 червня ЗСУ розпочали контрнаступ у Сєвєродонецьку та відбили селище Метьолкіне. Окрім того, підійшли підкріплення включно із іноземним легіоном, які відтіснили окупантів із центральної частини міста. Генштаб заявив, що на 50% Сєвєродонецьк контрлюється українцями.
Довкола Попасної окупанти за 2 тижні зуміли розвинути успіх та просунутися в західному напрямку на 20 км вглиб України й окупували такі села, як Пилипчате, Олександропілля, Вікторівка, Липове, Трипілля, Ниркове, а також частково Володимирівку та Василівку. Таким чином вони створили загрозу перерізання "траси життя" Бахмут – Лисичанськ. Утім 27 травня завдяки залученню додаткових підрозділів зі складу 80-ї бригади десантників, а також 14-ї та 57-ї механізованих бригад вдалося зупинити наступ та не допустити виходу ворога на трасу, яка, втім, перебуває під постійним обстрілом. Побачити трасу Бахмут – Лисичанськ і померти – так можна назвати чергові спроби рашистів прорватися на лінії між Яковлівкою, Білогорівкою і Берестовим, які тривають досі. Саме ця лінія фронту насичена новою високоточною артилерією, які ЗСУ отримали від західних партнерів. Тому ряди ворога регулярно проріджують доволі сильно.
На південь між Попасною та Горлівкою загарбники змогли прорвати лінію оборони у Світлодарську та зайшли в місто. Після цього ЗСУ відступили на 15 км на захід із Троїцького, яке опинилося під загрозою оточення. Військові відійшли на нову лінію оборони по селах Покровське – Клинове. Міста Бахмут та Соледар опинились у зоні, близькій до бойових дій, та перебувають під постійними обстрілами.
На північ від Попасної рашисти намагалися прорватися до Лисичанська через Комишуваху, яка за ці два тижні двічі переходила з рук у руки, але все ж залишилася під українським контролем.
Упродовж півтора місяця загарбники намагалися оточити та окупувати 22-тисячне місто Лиман, 28 травня їм це таки вдалося. Захисники міста відійшли у ліси в напрямку на Слов’янськ. Таким чином, ворог захопив стратегічно важливе перехрестя, яке з’єднує Слов’янськ, Сіверськ і Святогірськ. Тож тепер всі три міста перебувають під загрозою наступу. Сіверськ та Святогірськ розташовані на правому березі Сіверського Донця, а Святогірськ – на лівому, тому він першочергово опинився під ударом. Артилерією знищено низку монастирів і храмів, жертвами стали чимало священників та мирян. Водночас підійти до міста окупанти ще не можуть, адже воно оточене густими лісами, водоймами та великою кількістю українських воїнів. Оточені лісами села Діброва, Озерне, Старий Караван залишаються чи не єдиними острівками, вільними від окупації, на лівому березі річки. Оборона в них триває вже понад місяць, а враховуючи те, що нове озброєння активно надходить на фронт, саме з них згодом можуть розпочатися і контрнаступальні дії ЗСУ.
З півночі на Святогірськ наступ планувався через село Довгеньке, однак Сили оборони вже впродовж майже двох місяців не дають можливості загарбникам просунутися далі. Спроби обійти Довгеньке зі сходу та переправитися через Сіверський Донець і вийти на околиці села Богородичне також зривають ще в зародку. Саме тут вороги зосередили значні ресурси, тому ударна авіація Повітряних сил завдала удару по окупаційних військах у районі населеного пункту Довгеньке. Штурмовики Су-25 та бомбардувальники Су-24М знищили ротно-тактичну групу, а також склад боєприпасів і скупчення броньованої техніки.
Тим часом за 25 км від Ізюма наші воїни звільнили Велику Комишуваху, яка місяць перебувала під окупацією.
Прогнозовано, що в наступні тижні окупанти спробують у багатьох місцях перейти Сіверський Донець, щоб створити плацдарм наступу на Сіверськ, а відтак і на Лисичанськ.
Найбільшого успіху ЗСУ досягли на Херсонщині. Військовим вдалося переправитися на лівий берег Інгульця в трьох місцях: південніше від Снігурівки, а також між Снігурівкою та Давидовим бродом. Давидів брід визволили, а бої за Снігурівку ще тривають. Російські сили, які йшли на перехоплення прориву ЗСУ у складі 1 мотопіхотної БТРГ, зупинилися біля села Тамарине, де були розвіяні по степу українською артилерією.
Водночас українці пішли в наступ і на півночі Херсонщини та, згідно з заявою місцевої влади, звільнили близько 20 сіл між Великою Олександрівкою і Дніпром.
Прикордонні населені пункти на Чернігівщині, Сумщині та на півночі Харківщини щодня перебувають під обстрілами з мінометів, "градів" та авіації ворога.
Лінія фронту на півночі Харківщини за цей період фактично не змінилася. Села Тернове та Рубіжна кілька разів побували в руках різних армій, але все ж залишилися вільними від рашистів.
За двотижневий період кількість обстрілів за межами фронту суттєво скоротилась. З одного боку, в рашистів закінчують високоточні ракети, а з іншого вони побачили, що їхні удари не мають достатнього ефекту. Тому вони вирішили зосередитися саме на фронті. Цілями ракет за межами фронту були військові об’єкти, залізнична інфраструктура, а також мости.
Практично щодня обстрілювали 4 регіони: Чернігівщина, Сумщина, Харківщина та Миколаївщина. Миколаївщину обстрілювали 14 разів. Окрім самого обласного центру прилітало ще в Очаків. Сумщину та Харківщину також 14 разів. Окрім прикордонних населених пунктів вогонь вели також по місту Лозова. Чернігівщина 11 разів перебувала під вогнем.
У Криворізький район Дніпропетровської області прилітало 10 разів. Здебільшого по прикордонних населених пунктах на межі із Херсонщиною, але також одного разу 3 ракети вдарили і по самому Кривому Рогу. А от в Дніпро поцілили тільки 1 разу. Одещину обстрілювали 6 разів, Запоріжжя і і Малин та Коростень на Житомирщині, а також Самбір та стрий на Львівщині по 2 рази. Один раз ракети вдарили по військовому об’єкту на Рівненщині.
Усі дані взяті з офіційної інформації Генерального штабу Міністерства оборони України та інших відкритих та перевірених джерел. Водночас карти не є максимально точними та лише умовно відображають тенденції в зоні бойових дій.
Стежте за оновленнями карти бойових дій у війні проти росії та найважливішими новинами України та подіями на фронті війни з Росією разом з Еспресо.Захід.