У Львові 104 роки тому здійснили замах на польського маршала Пілсудського: ким був виконавець Степан Федак

Про атентат на Пілсудського та його виконавця детальніше розповість "Еспресо.Захід".

Чому саме Пілсудський став мішенню

Юзеф Пілсудський за кілька років до замаху очолив відроджену польську державу і швидко став її символом. Ще під час Першої світової він говорив про ідею федерації "Міжмор’я" — союзу народів Центрально-Східної Європи, у якому бачилося місце й для України. Але вже після війни політичний курс різко змінився. У березні 1921 року Польща під його керівництвом підписала Ризький мир, яким українські землі поділили між Варшавою та Москвою.

Для українців це означало зраду національних прагнень і ліквідацію навіть примарної надії на власну державу. У Галичині польська влада почала політику полонізації: закривали українські школи, обмежували діяльність організацій, арештовували діячів. Тому саме Пілсудський, який ще вчора обіцяв федеративний союз, а тепер уособлював курс на гноблення, став головною мішенню атентату у Львові 1921 року.

Невдалий атентат

Напередодні події 25 вересня 1921 року вулицями Львова поширювалися чутки про візит польського маршала Юзефа Пілсудського на відкриття "Східних торгів" – великої виставки міжнародної торгівлі. Офіційна програма була насичена урочистостями: ранковим богослужінням у соборі, відкриттям польського герба на ратуші, святковою вечерею та виставою в оперному театрі. 

Після вечері Пілсудський разом із львівським воєводою Казимєжем Ґрабовським вийшли назовні і сіли в автомобіль, аби вирушити в Оперу. Як тільки авто рушило, пролунало три постріли. Снаряди пройшли біля місця Пілсудського (внаслідок чого сам маршал не отримав поранень), натомість Ґрабовський отримав два кульові поранення – у праве плече та ліву руку. Четвертий постріл було здійснено вже Федаком — але це мав бути вистріл у скроню самого себе. Його спроба самогубства не вдалася: за свідченнями тодішніх газет, натовп кинувся на Федака одразу після пострілів, фактично хотів розправитися самосудом — поліція ледь встигла відбити від людей. Відтак скоєно замах зазнав невдалої спроби.

Сліди від куль з браунінга Степана Федака на автомобілі, в якому перебували Юзеф Пілсудський та Казимир Грабовський, Nowości Illustrowane, 1921 рік., фото: Богдан Скаврон

Політична реакція, суд і вирок 

Подія миттєво отримала широкий резонанс. Польська влада поспішила затримати будь-кого, хто міг бути пов’язаний з "інакомисленням". Уже того вечора поліція почала масові арешти серед української інтелігенції і студентства. Серед затриманих опинилися видатні діячі – професори Василь Шчурет, Михайло Галущинський, адвокат Лев Ганкевич, а також батько Федака, доктор Степан Федак, відомий громадський діяч і директор товариства "Дністер". Таким чином поляки прагнули придушити український студентський і націоналістичний рух одним ударом. 

Слідство тривало понад рік. З листопада 1922-го по січень 1923 року відбувався гучний суд над 13 учасниками українського студентського руху, обвинуваченими у замаху та співорганізації "під виглядом громадянської війни". 

Процес проходив під пильним наглядом – з одного боку, обвинувачені заявляли, що не визнають польського суду (як чужої їм інстанції) і виступали проти "окупаційного режиму", з іншого – польська влада звинувачувала їх у "зраді батьківщині". Для українців цей суд став трибуною боротьби: підсудні, беручи слово, часто гордо називали себе старшинами армії УНР чи УГА, а один з адвокатів навіть домагався проведення процесу українською мовою. 

Степан Федак, фото: Вікіпедія

21-річного Степана Федака "Смока" визнавали безперечним виконавцем замаху. 18 листопада 1922 року трибунал виніс поміркований вирок: Федака засудили до шести років ув’язнення, натомість більшість інших обвинувачених було звільнено. (Суд також позбавив волі Дмитра Паліїва, Михайла Матчака, Петра Яремійчука й Євгена Зиблікевича на 2,5 року, а Франца Штика – на 1 рік).

Згідно з документами, уже у 1924 році, під тиском міжнародної громадськості та з огляду на обставини справи, Степана Федака звільнили за амністією – 12 серпня 1924 року. 

Отже, замах дійсно зробив "гучний ефект": польська влада пішла на поступки, але й одночасно посилила репресії. За версією львівського історика Івана Хоми, польські збройні сили закрили для українців кілька національних гуртожитків, а поліція розгортала масштабні облави. А український визвольний рух, усвідомивши, що пряме збройне протистояння веде до фатальних втрат, натомість переключився на підпільну діяльність та диверсії. 

Доля Степана Федака після 1924 року: від героя до агента НКВС

Після амністії Федак був змушений виїхати з Польщі. Утім,  23‑річному "Смоку" спокою там не було. Спочатку він оселився у Франції й Німеччині, де очолював відділи емігрантських організацій. За деякими відомостями, він навіть займався економічною діяльністю та видавничими акціями серед емігрантів. Варто додати, що сестри Федака були дружинами Євгена Коновальця та Андрія Мельника. 

Згодом Федак повернувся на батьківщину – на територію Галичини. 

Як свідчать розсекречені документи НКВС, наприкінці 1930-х його заарештували радянські органи держбезпеки "як активного українського націоналіста". Саме тоді заступник начальника львівського НКВС долучив його до агентурної мережі. 

Відомо, що у 1937 році Степан Федак був заарештований НКВС і завербований під псевдонімом "Богун". Архівні документи підтверджують саме факт вербування та його використання у радянській агентурній мережі. Утім у низці досліджень та публікацій зустрічається версія, що весною 1941 року Федак нібито закінчив німецьку розвідувальну школу в Берліні, а після приходу німців до Києва працював перекладачем при місцевому СД. Водночас слід підкреслити: дані про гестапо залишаються на рівні версій, які не мають однозначного документального підтвердження.

фото: Archive artifacts/архів СБУ

фото: Archive artifacts/архів СБУ

фото: Archive artifacts/архів СБУ

У документах йдеться, що більшовицька розвідка планувала використовувати Федака у своїх цілях, "щоб проникнути у керівні ешелони ОУН". У вересні 1941 року відбулася зустріч між "Богуном" і головним резидентом радянської розвідки Іваном Кудрею ("МАКСИМ") у Києві. З протоколів допитів випливає: "Богун" пригрозив Кудрі видати його німцям, проте пізніше пообіцяв матеріальну підтримку та продовження співпраці з радянськими спецслужбами.

Нові дослідження армії УВО та ОУН підтверджують: документи тих років називають Федака агентом НКВС під псевдо "Богун", який "навряд чи був звичайною людиною". Вважається, що впродовж війни він займав парадоксальну позицію – одночасно був учасником похідних груп ОУН і агентом радянської контррозвідки. Деякі джерела стверджують, що саме "Богун" спричинив арешт у 1943 році одного із провідників ОУН(б), політв’язня Миколи Климишина, і допитував багатьох колишніх товаришів по визвольній боротьбі. 

Водночас існують відомості, що наприкінці 1943 року Степан Федак приєднався до німецької 14-ї гренадерської дивізії СС "Галичина" (відзначився як поручник) і зник безвісти десь у Німеччині в 1945 році. Інша версія (офіційна радянська легенда) вказує, що у травні 1945-го "Богун" загинув у польському Щецині в бою, особисто розстрілявши генерала-губернатора Ґертруду Мюллер. Однак жодного однозначного підтвердження цим версіям не знайдено – доля Федака "останніх місяців війни" залишається загадкою. 

Життєпис Степана Федака – це історія суперечливих ролей і гучних протиріч. З одного боку, він був прикладом палкого патріота-борця: юнаком став унтер-офіцером Українських Січових Стрільців, воював в арміях УГА й УНР, і навіть пішов на ризикований теракт проти найвищого польського керівника. З іншого боку, його подальші кроки – вербовка у НКВС та служба у дивізії "Галичина" – породжують запитання про його справжні мотиви. 

Одні дослідники описують Федака як "подвійну фігуру" доби. Він потрапляє в категорію людей, які в тіні війни грали за декілька "сторож": ближчим поглядом вбачають у ньому "жертву історичних обставин", в якій злилися ідейні пошуки, особисті амбіції та примхи долі. Інші – вважають його зрадником національної справи, що "продався" радянській ідеології, або навпаки, підсадною "мішеною" фігурою ворогів. 

Можливо, правдою є те, що Федак став символом своєї епохи – він уособлює і трагедію покоління, що втратило державу, і заплутаність моральних виборів у часи воєнних катаклізмів. У будь-якому разі його біографія не дає однозначної відповіді: чи був Степан Федак героєм національно-визвольної боротьби, чи жертвою своєї "місті", а може, тіньовим агентом чужих спецслужб? Цю загадку не розв’язано й досі – і, цілком можливо, вона так і залишиться предметом дискусій для наступних поколінь.

Читайте також про батька Степана Федака: День народження Степана Федака: адвокат, філантроп і будівничий української державності часів ЗУНР