У кожного автора є своя історія, сокровенна й особлива. Є така і в мене.
Якось я перестала відчувати руки. Здається, так починається складне неврологічне захворювання, про яке тоді ще не підозрювала. Я не могла застебнути ґудзик, повернути ключ у дверному замку, і ще багато чого не могла. Це страшне відчуття насправді – одного ранку прокинутися нефункціональною і не могти нічого з цим вдіяти. Це означало крах усього, але найгірше – я не могла писати.
Коли перший шок від усвідомлення того, що сталося, минув, кілька тижнів я чемно приймала ліки, виписані авторитетним неврологом, якоїсь неділі сяк-так змогла привести себе до ладу й вирушила на літургію. Благо ж, ноги мене тоді ще не підводили. Саме в цей день до нашого храму повернулася з реставрації ікона Матері Божої "Троєручиця" – красива ікона з незвичним сюжетом, на якій зображена Матір Божа з трьома руками. Після Служби мене до неї потягнуло, от просто магнітом. Саме Їй змогла пожалітися на свої руки і страхи, з ними пов’язані. Сліз не було – лише розуміння, що мене зрозуміють. В якийсь момент мене ніби вдарило електричним струмом – від шиї до рук пройшовся якийсь сигнал, який і запустив мої руки. Сльози заливали обличчя, я вже відчувала руки й подушечки пальців, намагалася все помацати й обійняти знайомих. Ще кілька днів я гладила квіти, сукні з різних тканин, кота і тішилася новим можливостям. А ще нарешті змогла більше прочитати про історію ікони та святого Івана Дамаскина…
Преподобний теж писав і теж опинився без руки. Візантійський імператор Лев III намагався його позбутися через захист ікон. Іоанн з Дамаска займав високу посаду при дворі халіфа, але також був незручний. Напевно, така доля всіх, хто пише. Імператор наказав виготовити фальшивого листа, в якому Дамаскин нібито пропонував Візантії свою допомогу в захопленні столиці світу. Розгніваний халіф наказав відрубати преподобному кисть правої руки й повісити її на площі. Мовляв, ось як карають за зраду. Ввечері Іоанн попросив віддати йому відсічену кінцівку. Він молився перед іконою Божої Матері, хоч ампутація – це все... У той час рук не пришивали, і навіть сьогодні це нереально, адже пережила очевидний некроз…
"Уже здорова твоя рука, не журися нічим, але трудися нею без ліні, як обіцяв Мені, і зроби її знаряддям скорописця", – ці слова вартують усього. Той, хто створював неймовірні тексти для Матері Божої, які ми досі використовуємо, отримав назад свою руку!
Через кілька років після того я відвідала Ізраїль і з особливим трепетом ступила на територію монастиря Сави Освяченого (Мар Саба) в Кедронській долині неподалік Єрусалима, де зберігаються мощі преподобного Івана Дамаскина. Це найбільш важкодоступний монастир Палестини. 1500 років тут шукають натхнення для творчості і життя. І знаходять, і йдуть далі, вже іншими. 50 років тут проводив свій подвиг Іван Дамаскин – один з моїх улюблених письменників (за сумісництвом – святий). Є місця, куди не може ступити моя нога, але може потрапити моє серце. Сюди не пускають жінок, але поклонитися мощам Дамаскина і всіх великих, хто знайшов тут свій спокій, можна запросто – така функція передбачена і для жінок. Ще можна набратися чогось такого, що дуже треба для серця, яке використовує клавіатуру, щоб не страждати наодинці. Сьогодні, в день ушанування цієї ікони, хочеться поділитися цією історією.
Коли я чую в неділю торжества православ'я слова "Всім, хто в житті пребагато потрудився в писанні, слові, вченні, в різних походах за Православну віру ... вічна пам'ять", я думаю про Івана Дамаскина. А сама нагадую собі його формулу творчості "Мої руки – Твої руки"...
Сьогодні необов'язково ступити ногою Хілендару, де зберігається оригінал Троєручиці, чи Мар Саба, де спочиває Іван Дамаскин, щоб повернути собі руки. Нас чують і у Львові, просто перед тим треба чесно відповісти собі: як далі ми використаємо ці самі руки.
Мені завжди було цікаво, що роблять письменники в Раю. Про це мовчав грецький монах-воротар монастиря в Кедронській долині неподалік Єрусалима, не писав про це й Дамаскин. Але думаю, те саме, що робили ще за життя – втішаються несотвореним Світлом, відблиски якого шукали у словах і щедро ділилися знайденим з іншими. Але це лише мої припущення, ніхто мені не підказує, лиш шарудить листок пальми з далекого Мар Саба, де писав великий Іван Дамаскин, і пахне на всю кімнату якимись нетутешніми пустельними квітами…
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку