Починали благодійну справу разом з чоловіком, а згодом до них доєдналися інші друзі. Готують сухі набори як у польському Вроцлаві, так і на Білоцерківщині.
Ярослава Литвин уже 2 роки мешкає у Польщі. Її філософія життя – людина має право жити там, де хоче, бо є не лише громадянином своєї країни, а й мешканцем усієї планети. Повномасштабна війна застала її, як і всіх інших, зненацька. Проте Ярослава не розгубилась, а вирішила власний страх інтегрувати у добру справу.
"Мені простіше переживати складні часи, коли маю що робити. Мені емоційно простіше зайняти чимось руки, щоб пережити це все. Так вийшло, що ми відразу включилися: почали купувати, формувати й передавати гуманітарну допомогу, отримували запити, шукали потрібні речі, пакували. І це була звичайна цивільна гуманітарка.
Але якось я дивилась фотографії з Бучі, як люди готують на вулиці, вибігають під ракетами і сидять біля під'їзду, аби зварити хоч щось поїсти. І подумала: Боже, це так страшно – людина щоразу виходить, ризикує своїм життям, аби нагодувати дітей, які в підвалі. Саме тоді задумалась, як можна так зробити, щоб цим людям була їжа, ще й корисна, але щоб зготувати її швидко".
Каже – на початку купувала суху локшину, супи. Втім це виявилося не надто співмірно за ціною і якістю. Саме тоді й зародилася думка зробити те саме своїми руками. Почала розробляти рецепти сухих страв, яких на нині вже налічується понад 20.
До Ярослави Литвин долучилася поетка з Білоцерківщини Анна Кравець. Ідея приготування таких харчів прийшла до дівчат в один вечір, хоч до того про це не розмовляли і навіть не були знайомими. Ярослава готувала з тих продуктів, які були доступні у Польщі, Анна – з тих, які є в Україні.
"Як виявилось, суха їжа – це ціла царина. В основному ми готуємо супи, каші, енергетичні батончики, рагу.. Ми їх фасуємо, вакуумуємо в індивідуальну упаковку і відправляємо для наших захисників. Для того, аби поїсти, потрібно просто розрізати упаковку, пересипати вміст у тарілку і залити окропом".
Готують сухий борщ чи кашу зовсім по-іншому, ніж традиційні страви. У змішуванні спецій та овочів письменниця вбачає магічні моменти і називає цей процес дуже хвилюючим.
"Спершу, як готувала і фасувала супи, думала весь час – наскільки це відповідально, наскільки я боюся в чомусь помилитись, пересолити чи переперчити, адже мені хочеться передати щось максимально смачне, виходячи з моїх можливостей. Мені дуже хочеться, щоб людина, яка там у жахливих умовах, в окопі чи лісі, відкрила цей пакетик і відчула домашній смак, а головне – відчула, що про неї потурбувались. І коли про це думаю, в мене починають трястися руки. Чесно, емоційно – це дуже непростий момент. Думаю про людину, яка це їстиме, як вона почувається, як їй зараз. Згодом зрозуміла, що цим своїм емоційним станом псую собі роботу, бо просто-напросто розсипаю все навколо. Для мене – це доволі медитативний процес і навіть маленька магія присутня:коли ти змішуєш ці сухі інгредієнти, а потім їх куштуєш. З маленького 60-грамового пакетика виходить пів літра супу. Окрім того, процес змішування овочів дуже естетичний, бо ці спеції, трави, овочі дуже запашні й кольорові.
Усі страви, які створює Ярослава, найперше куштує сама. Перепробувала все, що готує – каже, що смачно. Але, крім смакових якостей їжі, волонтерка намагається зробити її максимально корисною.
Вміст кожного пакетика – різний. Але є обов'язкові інгредієнти, які входять у кожен набір. Це – сушені овочі (петрушка, морква, цибуля і селера).
"Ми намагаємося давати максимум корисності – сушену паприку, сушені гриби, порошок нуту. Він, до речі, добре заварюється і дає ситість. А от, наприклад, борщ у нас класичний – буряк, морква, капуста, також будемо додавати квасолю. У деяких варіантах також і печерички є. Для мене особисто дуже важливо, аби кожен пакетик містив корисні вітаміни, щоб це було не "просто поїсти", а насититися вітамінами. Зараз розробляю кілька супів для вегетаріанців, щоб люди, які не вживають м'яса, могли теж смачно поїсти. Туди буде входити локшина з квасолі мунг – смачно і поживно".
Виробництво сухих наборів їжі дівчата назвали "несамовита кухня". Заготовляють інгредієнти тоді, коли мають можливість і час. Зараз у "несамовитій кухні" працює до 15 осіб.
"Мені хотілося створити такий волонтерський проект, який можна було б реалізовувати, не відриваючись від свого звичайного життя. Гадаю, що це ефективніше. Виробництво виглядає таким чином, що найперше сушимо овочі, вже сухі інгредієнти змішуємо, вакуумуємо і складаємо в коробки. Зараз нас у Вроцлаві є четверо дівчат, які фасують, у Білій Церкві троє дівчат-волонтерів. А ще – дуже багато людей, які нам допомагають. Не маємо промислової кухні чи робочих годин. Робимо, хто скільки може і як може. Часом мене питають, яка норма – але насправді немає норми. Не може бути у волонтерстві норми".
Запитів на сухі супи і решту їжі, яку готують дівчата дуже багато, через це дуже швидко розвиваються.А існують за рахунок пожертв і благодійних внесків.На своїй сторінці Ярослава Литвин публікує інформацію про збір коштів. Іноді, каже, волонтери закидають якісь донати, але наголошує, що ніколи не продаватиме свої сухі супи за гроші, віддає за любов.
Довідково
Ярослава Литвин – сучасна українська письменниця, романістка. Професійна письменницька кар'єра розпочалася у 2006 році. Одружена з українським поетом, викладачем Вроцлавського університету Андрієм Шийчуком. З 2020 року проживає у Вроцлаві. Авторка романів "Ігри", "Пухнаста" "Роза Вітрів", "Рік розпусти Клауса Отто Баха", "Не мій дім". Відвідала понад 10 країн світу.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал