"Вільні. Сильні. Незалежні. Саме такими є українські жінки. А ще, як показує сьогодення, – дуже мужні і волелюбні. У всіх проявах. Ваші рамки тільки у ваших головах. Пам‘ятайте про це", – переконана вона.
Разом зі своїм підрозділом кулеметниця Оксана нищить окупантів на передовій у Донецькій області. А до війни дівчина працювала у Івано-Франківській міській раді заступницею голови молодіжної ради обласного центру – найчастіше організовувала різноманітні патріотичні заходи та події. Проте служити у лавах ЗСУ Оксана хотіла вже давно, рік тому задля цього навіть вступила на військову кафедру одного із вишів.
"Я не можу змиритися із думкою, що я сидітиму в тилу, а тут гинутимуть люди. Я не можу допустити думки, що не житиму в Україні, що кудись переїду. Я хочу, щоб мої діти і я жили в Україні, щоб мої діти ходили в українську школу і майорів синьо-жовтий стяг", – каже бійчиня.
Читайте також: Герої України. Прикордонник Павло Жаріков – разом із собакою Делі обороняв Щастя на Луганщині
Власне, окрім роботи у міськраді, дівчина готувалась стати вчителькою молодших класів. Не закинула навчання і на передовій – вчиться між боями. Паралельно здобуває 3 вищих освіти: педагогічну, філологічну та освіту психолога на військовій кафедрі. І навіть захистила диплом з відзнакою і планує взятися до здобуття четвертої освіти, а ще написати книжку – про військові звитяги. А два роки тому світ побачила її перша збірка поезій. Пророчих, як додають Оксанині викладачі, які невтомно волонтерять задля улюбленої студентки та її побратимів.
"Це підрозділ Івано-Франківська, ми з ними постійно переписуємося і для нас вони вже стали рідними, завдяки Оксанці", – розповідає викладачка коледжу Наталія Гой.
Саме викладачі першими довідалися, що дівчина підписала контракт із ЗСУ та пішла на фронт. Батькам сказати довго не наважувалася, не хотіла хвилювати. Проте, куди саме поїхала їхня донька, вони все ж дізналися – із Facebook.
Читайте також: Герої України. Врятувала десятки бійців у день своєї загибелі: бойова медикиня Катерина Ступницька
"До останнього я не казала батькам, не хотіла їх засмучувати й нервувати. Про це вони дізналися із просторів інтернету, із Facebook – знайомі та рідні почали їм розказувати, де я є. Але вони прийняли моє рішення цілком лояльно, спокійно. Тепер бажають перемоги та сили й тримають за нас кулаки", – згадує Оксана Рубаняк.
У той день, 24 лютого, майбутню бійчиню розбудила власниця квартири, яку вона орендувала: "Пам’ятаю, як вона мені перелякано прокричала, що почалася війна. Більше розуміння того, що коїться, дійшло до мене, коли пролунали вибухи в районі місцевого аеропорту. Я була розгублена, але, зібравши волю в кулак, почала збиратися на роботу".
Тоді ж в Івано-Франківську, як і в інших містах України, люди почали організовуватись у добровольчі формування, до одного з них приєдналась Оксана.
"Ми допомагали правоохоронцям підтримувати громадський порядок у місті. Згодом все закрутилось-зав’язалось і… я стала військовою, – говорить кулеметниця. – На опанування військової професії часу було обмаль, тому доводилось все засвоювати швидко та, переважно, уже в районі бойових дій".
Читайте також: Герої України: Віталій Бартош. Вивів понад сотню людей із оточення, загинув у день першої річниці шлюбу
Свій підрозділ Оксана Рубаняк дуже любить, а побратимів вважає найбільшою підтримкою. Цінують дівчину і бійці.
"Вона на рівні зі всіма виконує свої функціональні обов’язки, стоїть на позиціях, знищує орків. Це людина із дуже сильним, міцним характером, яка мотивує цілий наш підрозділ, усіх чоловіків", – ділиться її побратим.
Дівчина переконана, хай перемога України не така швидка, як би хотілося, але вона неодмінно настане. Про це вони потурбуються.
Еспресо продовжує серію розповідей про Героїв України, які боронили та боронять країну від російських загарбників. Більше історій читайте в нашій однойменній рубриці "Герої України".
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.