Про видатного українця згадує "Еспресо.Захід".
Власне музична школа у місті з'явилась завдяки батькові Володимира та іншим небайдужим батькам.
Майбутній композитор тягнувся до музики із самого малку, ще у три роки найбільшою радістю для дитини ставали походи репетиції вчительського хору, куди його брали батьки. Тож, скрипка у музичній школі стала логічним продовженням.
У загальній школі Володимир Івасюк вчився теж відмінно, міг навіть отримати золоту медаль. Проте тут на заваді стала випадковість. Десятикласник разом із друзями гуляли у парку, коли випадково розбили гіпсовий бюст Леніна, скинувши його з постаменту. Хтось із хлопців випадково закинув картуза тому бюсту на голову, спробували дістати, а він і впав – був зле прикріплений. Друзі потрапили до міліції, де була відкрита "Справа Володимира Івасюка".
Цей випадок завадив йому і спокійно вступити до Чернівецького медичного інституту, попри чудовому рівню знань та блискуче складеним іспитам. Лише через рік він зміг туди потрапити. А вже 1972 року Володимир перевівся до Львівського медичного інституту разом зі своєю сестрою Галею.
"Не можу похвалитися, що я такий був обізнаний з музичними здобутками Володимира, та й узагалі з музичним світом Львова. "Червону руту" чи "Водограй" співали всі, від Владивостока до Торонто. І це було так звично, а Володя тримався завжди скромно, що сприймалося як закономірне явище. Деколи на квартирі в Любомира, який жив тоді окремо, Володимир міг заграти і заспівати під гітару нову мелодію пісні. Ми з цікавістю слухали, щось коментували. Інколи вдома на піаніно награвав мелодію, але ніколи не чекав від нас похвали чи критики. Напевно, здогадувався про наші "музикальні" обізнаності. Це сприймалося як щось буденне, бо я вважав, що він є композитор, і якось не здавав собі справи, що найкращий. Це вже сьогодні, з погляду часу, я можу судити про його геніальність. Назавжди запам`яталася його скромність і безпосередність у спілкуванні, навіть з таким невігласом в музиці, як я", – згадує про нього друг Ярослав Лемик.
Читайте також: "Мистецтво повинно народжуватись легко": Лесю Курбасу 136
Поміж навчання у медичному Володимир Івасюк пише свої хіти "Я піду в далекі гори", "Червону руту" та "Водограй". Перемагає у конкурсах та постійно творить, надихаючись подіями та людьми навколо себе.
Зокрема, 1971 року режисер Роман Олексів знімає в Яремче перший український музичний фільм "Червона рута" із Софією Ротару й Василем Зінкевичем у головних ролях. У фільмі звучить багато пісень Івасюка. А "Червона рута" перемагає на першому всесоюзному фестивалі "Пісня-71".
Фільми "Червона рута" і "Пісня завжди з нами" принесли композитору шалену популярність, але стали причино. його виключення з консерваторії – через пропуски. Щоб поновитися, Івасюк звертається до психіатричної клініки (до такої практики вдавалося багато творчих людей). Проте пізніше цей факт зіграє фатальну роль у хвилі чуток, якою намагалися заглушити голос пісень видатного українця.
Володимир Івасюк прожив лише 30 років, проте встиг написати 107 пісень, 53 інструментальні твори, створив музику до кількох спектаклів. Окрім цього, він професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. А також захоплювався живописом. І, що стало вирішальним у його долі, надто любив Україну.
18 травня 1979 року Івасюка знайшли повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Влада спробувала видати смерть Івасюка за самогубство, проте ця версія викликала сумнів громадськості як того часу, так і тепер. Неофіційна ж версія говорить про вбивство за наказом радянського керівництва, адже популярний Івасюк, всі пісня якого були створені виключно українською, був кісткою в горлі тогочасної влади.
Партійні боси довго не давали згоди на поховання композитора на Личаківському кладовищі. В газетах заборонили друкувати некрологи і співчуття рідним Івасюка. В день похорон саме на цей час скрізь були призначені комсомольські та партійні збори з обов’язковою явкою, були вказівки із загрозою виключення та звільнення з роботи.
Всупереч усьому на його похорон прийшли понад десять тисяч людей. Труну несли на руках до самого цвинтаря. Похорони композитора перетворилися на справжню демонстрацію. На могилі були гори квітів і вінків, які міліція викинула в цей же день, а наступного – люди принесли їх іще більше. І так тривало упродовж місяця. Це було свого роду актом громадянської непокори.