Єдина дівчина у "Львівській сотні Лева", роки безперервного волонтерства на сході України, збір допомоги для наших воїнів у Чехії, Німеччині, сотні поїздок на лінію фронту. І у… 18 років – почесне звання заслуженої артистки естрадного мистецтва України .
Саме її фото опублікувала колись світова преса. На ньому 16-ти річна українська дівчина руками зупиняє автобус із беркутівцями на Майдані того трагічного листопадового дня 2013 року.
Зоряна Коновалець – воїн 80-ї окремої десантно-штурмової бригади, яка базується у м. Львові, – нинішня гостя "Еспресо.Захід".
Звідки у тебе такий бойовий дух?
Я думаю, що вся справа в тому, що мої предки, зокрема прадідусі, воювали, дехто був нагороджені орденами та медалями. І це – лише маленька частина сімейної історії. Мій батько був добровольцем на російсько-українській війні, воював у складі 80-ї бригади під Слов’янськом, захищав Луганський аеропорт.
Мама на початку війни була волонтеркою і разом з Ольгою Олександрівською зібрала мільйон гривень для наших воїнів АТО. Тож у нас вся родина "така".
Батьки виховували мене у національно-патріотичному дусі. Коли прийшов час вибирати собі позивний, у мене навіть сумніву жодного не виникло. Одразу знала, що буду "Коновальцем".
А як так сталося, що прекрасна, перспективна вокалістка кинула навчання і змінила його на військову форму, а теплі аудиторії – на холодні військові окопи?
Я вчилися у Києві в Естрадно-цирковій академії. Та коли почалися події на Майдані, то з першого дня була там з друзями. Зранку і вдень – пари, а після обіду ми йшли на Майдан.
А вже наступного дня після побиття студентів, зі Львова до Києва приїхало багато моїх друзів і батько. Відразу почали формування львівської сотні, яку назвали "Сотня Лева".
Мені тоді виповнилось лише 17. Коли я вперше піднялася на сцену Майдану, то переді мною постала картина палаючої площі. Вдалині горіли шини, згарище Будинку Профспілок і тисячі людей-мітингувальників. Тоді я на якусь мить злякалася, зрозумівши, що це не просто Майдан, а початок справжньої війни.
А що ти робила у "Сотні Лева"?
Я була єдиною дівчиною в сотні, яка постійно перебувала на місці. Були дівчата і жінки, які приїжджали чи приходили на короткий час. Тому відчувала себе сестрою для хлопців, які боронили волю України на Майдані. Готувала їжу, стежила за чистотою, чергувала в охороні й тоді, коли ми ще жили в приміщенні КДМА, і пізніше – у профспілках, і після того, як вони згоріли, і в центрі телерадіомовлення.
Робила усю роботу, допомагала у всьому. За те мене й любили, леліяли, оберігали та називали "Наша левиця". Кілька разів я виступала на Майдані із патріотичними піснями, допомагала в медпункті лікарям з пораненою дівчинкою, яку потім доглядала після тяжких поранень.
Що тобі найбільше запам'яталося на Майдані?
Це був день, коли на Майдан заїхав автобус із беркутівцями. Вони намагалися проїхати на Банкову, щоб арештувати там мітингувальників. Натовп зупиняв цей автобус, але він все рухався. І в якусь мить у мене виникла думка: оббігти автобус спереду і таки зупинити його. Водій відразу ж різко зупинився. А один із беркутівців взяв мене за куртку і зі злістю відкинув мене убік. Якраз тобі неподалік був журналіст, який і зробив це відоме на весь світ фото.
Зоряно, ти ж розумієш, що це могло закінчитися величезною бідою?
Тоді я про це навіть не думала. Єдине, чого я хотіла: зупинити автобус з "Беркутом".
А після Майдану?
Мій тато поїхав із волонтерською допомогою на фронт і залишився там воювати. Спочатку під Слов’янськом, потім захищав Луганський аеропорт. Я ж була у різних волонтерських організаціях, допомагала мамі. Працювала у пресслужбі батальйону "Азов", де й зустріла майбутнього чоловіка. Їздила із концертами до наших воїнів, збирала допомогу для них у Чехії, Німеччині. А з отцем Ільницьким відвідували військових добровольчих батальйонів, де він проводив Літургії для наших воїнів, сповідав їх.
А звання заслуженої артистки України?
Його я отримала у 19 років за виконання гімну українських націоналістів "Зродились ми великої години". До речі, згодом, 14 жовтня 2018 року, на щорічному Марші Нації ми побили рекорд України з наймасовішого його виконання, а мені пощастило стати солісткою цього дійства.
Цей гімн, до слова, написаний на слова Олеся Бабія багато років тому. Та, на жаль, до мого виконання не було жодного студійного запису, лише відео з вояками УПА. Завдяки громадській організації "Золоті Леви Чорної Сотні", які допомогли мені його популяризувати, за дуже короткий час Гімн набрав мільйон переглядів на YouTube, став відомим широким колам українців. Я ніколи подумати не могла, що моє ім’я будуть асоціювати із дівчиною, яка співає Гімн ОУН. Але рада, що сталося саме так, бо це не просто текст, а настанови мого життя. Ще зовсім малою у різних патріотичних організаціях я з друзями часто виконувала його. Але багато українців навіть не знали, що такий Гімн існує. Тепер діти зі Слов'янська вчать його під моє виконання. І це моя найбільша нагорода.
Як ти стала військовослужбовицею 80-ї бригади?
У 2020 році я підписала контракт із 80-ю ОДШБ у Львові, вирішила служити в рідній для мене бригаді. Мені дуже пощастило, бо тут є багато військовослужбовців-побратимів мого тата. І я відчуваю на кожному кроці їхню підтримку.
Розмовляла Галина Козар
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.