Власне, можливо, не стільки за стілець на Давнінг-стріт, а за можливість продовжити свою безкомпромісну політику. Тут йдеться не тільки про підтримку України чи спротив Росії. Йдеться про принципи, які сповідує Джонсон, і безкомпромісність, з якою він їх боронить. І про розуміння важливості того, про що у Старому світі говорять часто, але обмежуються тільки словесною половою. Парадокс — політик, який фіналізував Brexit, - намагався повернути Європі "викрадену Європу".
"Наполеон, Гітлер та інші намагалися здійснити це (об'єднання Європи. – Авт.), але все завершувалося трагічно… ЄС – це спроба зробити те ж іншими методами. Фундаментально бракує ось чого – вічної проблеми, яка полягає у тому, що відданості ідеї Європи не існує", - сказав якось Борис.
"Відсутність ідеї", - ось що непокоїть Джонсона, і це робить його таким незвичним серед здебільша сірих від прагматизму європейських політиків, фактично "останнім романтиком" Старого Світу, дон-кіхотом між бюрократів і гендлярів.
Ще й надто, — він відверто вказує на цю проблему європейських еліт, копирсаючи пальцем у струпах, які вони бажали б прикрити дзвінкими фразами й театральними жестами. Так, саме театральними, бо жоден жест Джонсона таким не назвеш, вони природні та органічні. Так от, "якщо вам потрібен приклад, як дії євробюрократів і спроби ЄС займатися політикою в царині безпеки спричинили справжні проблеми – просто гляньте, що відбувається в Україні".
Джонсону треба триматися до осені бодай заради цієї євро-пасіонарності. Бо тільки він наважувався "розігрувати спектакль зі зміями посеред тераріуму". Бо він з небагатьох замислювався над майбутніми конфігураціями євроспільноти, запропонувавши вісь Лондон — Варшава — Київ, з подальшим розширенням цього альянсу до меж Міжмор'я. Бо тільки він, мабуть, найглибше розуміє причини урядової кризи, яка, смію припустити, була спровокована не "ковідними вечірками" та "харасментом", а ззовні. Щодо формальних причин, то вони сміховинні. Сам Джонсон визнав, що "за останнє десятиліття ми у Консервативній партії звикли до оргій у стилі Папуа-Нової Гвінеї з канібалізмом та вбивствами вождів, і тепер з радісним подивування стежимо за тим, як безумство охоплює і лейбористів".
Уявіть собі, які ставки були у цій грі. Скільки російських мільярдів потрапили під арешт через проукраїнські санкції лише у самому "Лондонграді". Скільки ще вчора бундючних і всесильних олігархів "з-за порєбріка" заговорили про те, що не можуть навіть найняти собі покоївок. І, цілком можливо, вони нашкребли залишки у своїх "заначках", аби усунути шаленого Бориса. А щодо Путіна, — то мусимо розуміти, що дня нього британський відчайдух був, мабуть, якщо не першим, то й не другим ворогом.
Без сумніву, усіх пів сотні працівників кабінету Джонсона, які вдалися до демісії, не "купили". На багатьох вплинула медійна істерія, що розгорнулася у лейбористських та лівацьких медіа. Те, що Росія скористалася нагодою залучити "ліваків" та радикал-лібералів до цієї вакханалії, безсумнівно. Бо причиною другої спроби вотуму недовіри став скандал з сексуальними домаганнями – випробуваний спосіб ефесбе у "розв'язанні" серйозних проблем. "Ми можемо тільки здогадуватися, що готує президент Путін, але ознаки погані", - сказав сам Джонсон, правда, з іншого приводу.
Але… Гляньмо на список тих, хто, попри все, залишився з Борисом. Це – важковаговики його кабінету, люди, на яких власне формувалися не тільки стратегія Великої Британії у війні з Росією, але й головні актуальні політичні наративи консерваторів. Це міністри юстиції Домінік Рааб, культури Надін Дорріс, можливостей Brexit (!) Джейкоб Ріс-Могг, Шотландії Алістер Джек, внутрішніх справ Пріті Пател, оборони Бен Воллес, міжнародної торгівлі Енн-Марі Тревельян, закордонних справ Ліз Трасс, Вельсу Саймон Харт, транспорту Грант Шаппс, фінансів Саймон Кларк, генеральний прокурор Суелла Браверман. Воллес, правда, відкликав свою підтримку, але, мабуть, зі стратегічних міркувань збереження курсу, оскільки фігурує у списку фаворитів на заміну Джонсонові.
І коли недоброзичливці, розуміючи непевність ідеї усунення Бориса, заговорили про безпрецедентний для британської демократії крок – змінити процедуру вотуму недовіри, Джонсон звернувся безпосередньо до партії. Саме вона вирішуватиме його подальшу долю у жовтні. Джонсон залишиться у статусі в.о., а там – побачимо, що візьме гору. Пасіонарність романтика чи розрахунок клерків. Ідея чи "дзвін мідяків".
Зрештою, до жовтня ще слід дожити. У наш час, коли важко спланувати завтра, це неймовірно тривалий часовий лаг. А курчат, знано, рахують восени. Не виключено, що ми ще почуємо його "Добрий день everybody!".
Борис мусить втриматися. І він це вміє. Бо призначений для "темних часів". Що для Британії, що для України.
Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.