Про це Ірина Вовк розповіла у програмі "Волонтери і війна" журналістці "Еспресо.Захід".
"Попередній раз, коли ми їхали, мій син взяв в садочок українські стяги і вони підписували їх, - каже Ірина Вовк. - Щось малювали разом, ставили свої руки, Устим малював для Хресного. Я думаю, дітям потрібно говорити про війну і я дуже рада, що мій син сам розповідає в садку, його розпитують. Я не бачу сенсу приховувати від малих дітей, що відбувається в нашій країні. Я вважаю, моїй дитині пощастило, що вона живе у Львові. Якщо дітям пощастило, що на їхній території немає активних бойових дій, це не означає що вони мають бути осторонь цієї війни. Є діти, які не дожили до перемоги, є діти, котрі не доживуть до перемоги. Тому так не може бути. Якщо там діти гинуть, тут діти повинні знати чому вони гинуть і чому їхні батьки пішли захищати".
Ірина Вовк каже, такі моменти дуже надихають та мотивують захисників.
"У нас була історія з Даринкою, - пригадує Іра. - Вона просила маму у фейсбуці продавати її картини, а вона на ці кошти солодощі накупила на фронт. Дуже приємно це було на позиціях. Мене часто питаються, чому я туди їжджу, а не відправляю поштою, чи ще кимось. Але машину поштою не відправиш, а ще один важливий момент – присутність. Таким чином на фронті відчувають, що вони не одні, що є люди, котрі підтримують. Одного разу ми їздили до мого товариша на передову. Напередодні я йому дзвонила, питала, що потрібно привезти. Коли він мені відзвонився, я вже була майже на його позиціях, кажу, вибачай, я тобі мало взяла, бо ти не дзвонив. А він мені каже, нічого, ми все одно вийдемо до вас, бо хочемо побачити. Тобто важливий цей особистісний контакт".
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал