Я не ставлюся серйозно до перемовин, не бачу підстав через позицію агресора до будь-яких домовленостей на цих перемовинах. Все, що їм потрібно, – щоб України не було, щоб відновився Радянський Союз, щоб була знищена українська мова, бо української нації, за твердженням Путіна, не існує. Вони використовують перемовини для створення ілюзій у Заходу і перегрупування.
Я підтримую зараз і Володимира Зеленського, і кожного українця, який чинить спротив агресору.
Тому дискусія із сучасною офіційною позицією для мене скоріше є світоглядною суперечкою про майбутнє.
Президент Володимир Зеленський сказав в інтерв'ю європейським суспільним ЗМІ, що Україна в переговорах з РФ про закінчення війни точно не готова поступатися своїми територіями; питання гарантій безпеки, у тому числі членства в НАТО, має вирішувати народ; а щодо питань мови та прав національних меншин "можна домовлятися".
Я б сказав інакше. Для нації головне – не величина території (хоча це важливо), а захист прав кожного представника цієї нації.
Світлої пам‘яті Блаженніший Любомир Гузар це чітко пояснював:
"Повсюдно у промовах наших політичних діячів звучить фраза "Любімо Україну!" Такий милозвучний вислів часто прикриває певну неточність. У чому вона полягає? Сама вказівка на державу відвертає увагу від її громадян. Ведемо ось до чого: чи відчуваєте якусь різницю між "любіть Україну" і "любіть українців"?
Бути громадянином України – означає любити українців, усвідомлювати, хто ми є і хто разом із нами творить цей народ".
Ось із цієї позиції потрібно підходити і до політики.
Що важливіше для українця: безправне бідне життя, наприклад, у Горлівці, яка з цілою Україною входить у путінський СРСР, чи гідне і щасливе в європейському Києві, Львові чи Полтаві? Ми любимо Горлівку і маємо боротися за кожен клаптик нашої землі, але не заради землі, а заради українця з Горлівки. Саме звідти, між іншим, був Микола, покійний чоловік Тетяни Чорновол, який загинув героєм від кулі окупанта. Чи маємо деокупувати Горлівку? Безсумнівно. Але якщо Горлівка разом з Україною стане частиною "русского міра", то чи можна це назвати деокупацією?
Крим – особлива ситуація. Крим - це єдина батьківщина кримських татар. І якщо ми боремося за власну свободу, то ще сильніше маємо боротися за свободу кримських татар і за Крим.
Навіщо НАТО українцям? Для захисту від агресора. А захист – не питання референдуму, а питання політичної відповідальності влади, яка закріплена на референдумі. Для цього нація владу й обирає.
Тобто очільники держави мають сказати людям: найбільшу безпеку ми вам гарантуємо у такий і такий спосіб. Підтримуєте? Голосуйте!!!
Владу вибирають, щоб вона захистила кожного громадянина, а не для того, щоб, боячись відповідальності, на референдумах питала у громадян, як їх захистити.
Якщо є дієвіші способи захисту, ніж вступ у НАТО, влада має їх застосувати.
На мою думку, дієвіших немає, але я можу помилятися.
Існують же програми партнерства і союзництва поза НАТО, наприклад. Можливо, Зеленський володіє ще й додатковою інформацією і можливостями. Втім такі рішення не на референдумах приймають, хоча їх можуть на референдумах затверджувати.
І нарешті, мова і права меншин. Найголовніше насправді для існування нації. Ніхто з жодної з міжнародних організацій не фіксував в Україні порушення прав меншин.
Ми розуміємо, що не про меншини йдеться, а про бажання Росії знищити українську мову. І як можна домовлятися з Путіним про самогубство українців, я не розумію.
Думаю, цього не розуміє і Зеленський. Сподіваюся на це. І тому, вважаючи будь-який переговорний процес позитивним, переконаний, що наше майбутнє вирішуватиметься не на цих переговорах.
Джерело
Про автора. Микола Княжицький – народний депутат України, фракція "Європейська Солідарність".
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.