"Еспресо.Захід" розповість цікаві факти про Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької.
Фото: Вікіпедія
Будівництво театру розпочалось у червні 1897 року за проєктом польського архітектора Зиґмунта Ґорґолевського (автора багатьох монументальних споруд Польщі й Німеччини). Вже за три роки театр був відкритий для глядачів. Одна з причин, чому так поспішали з будівництвом, бо в місті хотіли зробити щось особливе до нового ХХ ст. До речі, однією з головних умов конкурсу на зведення театру було те, що він має бути споруджений "архітекторами польської та руської національності".
Загалом місто витратило понад 2,5 млн крон на будівництво театру (на теперішній курс – це приблизно десь 18 млн доларів).
Фото: Вікіпедія
Коли постало питання про побудову театру, у центрі Львова вже не було вільної ділянки такого масштабу. У міськраді роздумували над тим, щоб викупити ті чи інші території та зруйнувати ряд будинків для будівництва театру! Однак такі плани коштували б чимало грошей, тому від цих задумів відмовилися. Натомість звернули свою увагу на площу Голуховських. Саме там архітектор Ґорґолевський почав будувати споруду, по-суті, буквально на підземній річці Полтва, яку в той час рік за роком почали все більше закопувати під землю і перетворювати в каналізацію. Ґрунт був багнистим, тому довелося міняти русло річки, яка протікала в колекторі, відвівши його далі від театру.
Та річка досі протікає під театром. Раніше в будівлі працювало кафе, яке в режимі онлайн показувало відео потічка Полтви під театром.
Фото: Вікіпедія
Міський театр став однією з найвизначніших споруд Львова, збудованих наприкінці періоду, який в історії архітектури характеризується як "історизм", або "еклектика". Будівля зведена в стилі неоренесанс та необароко і прикрашена зовні скульптурами-алегоріями та символами авторства Петра Війтовича, Тадеуша Баронча та Юліана Марковського. На краях фронтону розміщені дві бронзові скульптурні групи з крилатими символічними постатями. Зліва – "Комедія і драма", справа – "Музика". На вершині – статуя "Слави" з позолоченою пальмовою гілкою піднятою над головою. Гілка символізує нагороду тим, хто присвятив себе мистецтву.
Для внутрішнього оформлення приміщення були використані мармур і позолота. Живопис та скульптуру всередині створила ціла плеяда тогочасних живописців та скульпторів.І снує легенда, наче, у стіни театру були вмуровані пусті горщики, які мали забезпечувати краще звучання. При пізнішій реконструкції будівельники нібито повикидали горщики-резонатори. А от те, що зал прикрашають увігнуті декоративні деталі, а не опуклі – правда. Це зроблено спеціально щоб формувати звук.
Від створення і до 1939 року оперний театр у Львові називався Великим міським театром. Цікаво, що у 1934 році установу закрили через брак коштів. Знову театр запрацював підчас фашистської окупації. Тоді його називали Львівським державним оперним театром. У 1956 році радянська влада назвала його на честь Івана Франка (тому на 20 грн зображено Франка і львівську оперу). За незалежної України у 2000 році Львівський оперний театр вирішили перейменувати і він став театром імені Соломії Крушельницької, яку ще за життя визнали найвидатнішою оперною співачкою світу і яка чимало партій відіграла у львівській опері.
Фото: Вікіпедія
На сцені театру співали всесвітньо відомі виконавці: Олександр Бандрівський, Гелена Рушковська-Збоїнська, Ян Кепура, Яніна Королевія-Вайдова, Джемма Белінчіоні, Маттіа Баттістіні, Ада Сарі, а також українські виконавці, зокрема Олександр Мишуга, Модест Менцинський, Олександра Любич-Парахоняк, Ірена Туркевич-Мартинець.
Фото: Лис Павло
Існує популярна історія, що на початку ХХ століття у стінах споруди наклав на себе руки лікар-окуліст, який не зміг пережити нерозділене кохання до відомої актриси театру. Кажуть, що чоловік цієї самої актриси – Яніни Огінської-Шендерович застрелив її через ревнощі. За іншою версією Яніну вбив банкір, юрист та донжуан Станіслав Левицький, який був її коханцем.
На центральному фасаді театру розміщена скульптура "Слава" з пальмовою гілкою. Якось професор гінекології Антоній Марс зазначив, що скульптуру ліпили з вагітної жінки через її чітко виражені округлі форми. Натомість скульптори говорили, що це відсилка до Ренесансу. Та впертий професор відшукав натурщицю, яка підтвердила, що на момент роботи була на четвертому місяці вагітності.
Фото: blog.vlasne.ua
Також існує міська легенда, ніби з оркестрової ями у Львівській опері до сьогодні можна вслухатися в підземний шум Полтви.
Не менш цікава історія пов’язана з завісою "Парнас", якій вже понад 100 років. Вона намальована у Римі польським художником Генриком Семирадським, обрамлена мереживним бордюром італійського художника Ретроссі за ескізом Семирадського. Сюжет картини — це роздуми про сенс життя і людської діяльності. Коли робота була готова, виявилося, що грошей за виконану роботу в міста вже не залишилося. Та Генріх Семирадський погодився не брати за свою працю гроші, бо розумів, що ця завіса прославить його ім’я серед багатьох поколінь львів'ян поціновувачів театру.