Напередодні Різдва Христового, 24 грудня, український народ сідає за щедрий, але пісний стіл. Одна з головних традицій святкування Різдва – Святий вечір.
Із появою першої зірки на небі українці сідають на стіл із 12 стравами, на честь 12 апостолів.
Головна страва – кутя. Також обов’язково мали бути борщ, риба, гриби, вареники з квасолею та капустою, картопля, узвар.
"Господиня пов’язалася хусткою, засукала рукави й заходилася готувати дванадцять святвечірніх страв: наставила узвар, варить горох, квасолю, смажить капусту, рибу, ліпить вареники, готує бараболю, гриби, кашу гречану з конопляним молоком, голубці з пшоном, коржі з маком та кутю з товченої пшениці. В усьому їй допомагають діти, а найбільше – старша дочка. У цій багатій, але пісній вечері господиня представляє найголовніші плоди поля, городу і саду. Ніби дає звіт новому рокові за своє багатство торік", – пише етнограф Олекса Воропай у нарисі "Звичаї нашого народу", в якому ретельно зібрано обряди та традиції різних регіонів України, що пов’язані з народним та релігійним календарями.
Під час святкової вечері намагалися не виходити з-за столу, розмовляти тихцем. Вставши, глава сімейства пропонував пом’янути покійників і запросити їх до Святої вечері. Вважалося, що саме в цей час усі близькі й далекі члени родини мають прийти до оселі, тому й звільняли для них місця на лавах, ліжках, стільчиках, ставили страви та клали ложки.
Дуже важливо, аби вся сім’я була разом на Різдво. Навіть після вечері, напередодні свята, українці навідувалися відразу до своїх близьких родичів.
Фото: з відкритих джерел
"Усі, хто є жителями хати, навіть той, хто тимчасово виїхав на навчання чи заробітки, але не створив нової сім'ї й переїхав – повинні бути в купочці. Є вірування, що людина буде блукати цілий рік, якщо на Різдво залишиться сама. А ще в цей день не можна було сваритися взагалі, навіть якщо хтось із кимось побив горшки, потрібно було себе тримати в руках, а краще помиритися", – зауважує етнологиня Наталія Громова.
З її слів, були навіть спеціальні обряди: у бойків, до прикладу, обв’язували стіл ланцюгом і топтали його, аби вся сім’я трималася разом і ніхто не зник. Це також стосувалося й худоби, щоб вона трималася купи й не пропала.
На ранок Різдва у домі зв’язували в одне всі ложки в хаті.
Старанна підготовка до Святвечора була не простою забаганкою. Усе, що робили до сходження першої зірки, – клопітке програмування добробуту в новому році.
Як уже писали вище, господиня готує страви до столу та з дітьми прибирає у хаті. Господар же іде напувати худобу, дає їй свіжого сіна й стелить нову солому. Потім він відкидає сніг від хати, розчищає стежки й уважно оглядає все господарство.
Під час цього етапу також були свої обряди, призначені прикликати добробут у сім’ю. До прикладу, залякування дерев. Як розповідає етнологиня Наталія Громова, такий обряд проводили в обід перед вечерею. Господар сімейства брав сокиру, підходив до дерева й замахувався на нього. Він починав лякати дерево, що зрубає його, якщо в новому році воно не буде добре родити. У цей час дружина чи дитина промовляють від імені дерева та обіцяють добре заплодоносити.
Фото: etnoxata.com.ua
Крім того, що оселя мала бути прибраною, її також треба було прикрасити. Українці розвішували рушники у своїй хаті, присипали підлогу сіном і робили витинанки – вирізали геометричні узори з паперу. Але основним декоративним та смисловим елементом удома на Святвечір є дідух.
"Наш традиційний дідух – це сніп із жита чи пшениці, додатково там могли бути ще якісь трави. Було дуже важливо, щоб цей сніп проходив через основні точки календарного року. Тому це був або обжинковий сніп, зібраний з поля останнім, або перший – зажинковий. Він уже містив у собі ідею врожаю", – пояснює Наталія Громова.
Це може видатися дивним, адже у християнстві ворожіння є гріхом. Проте, як і інші описані обряди, а також колядування, ворожіння є частиною більш давніх, дохристиянських традицій, які переплелися з релігійними.
Тому ніч перед 25 грудням вважається дуже сприятливою для містичних обрядів.
Переважно ворожінням займалися дівчата, які хотіли довідатись, яким буде їхнє майбутнє та що чекає на них наступного року.
Є багато варіантів дізнатися свою долю. Один із найпростіших: юні дівчата виходили на вулицю та запитували ім’я першого перехожого. Як звати його, таким буде й ім’я майбутнього чоловіка. Було й багато інших популярних, а подекуди й екстремальних способів ворожіння. Ось деякі з них:
Це давній звичай зимових обходів із виконанням величально-поздоровчих пісень (колядок) і речитативних формул (віншівок) з метою сповіщення про добру новину – народження Ісуса Христа. Традиційним атрибутом різдвяного обряду колядування є зірка та рушник.
Обряд колядування має витоки з давніх язичницьких часів та супроводжується певними театральними дійствами, насамперед ритуальним обходом дворів із величаннями та побажаннями господарю і його родині щастя, добра та злагоди.
Етнограф Олекса Воропай у нарисі "Звичаї нашого народу" пише, що колядувати починають не в усіх місцевостях України одночасно: на Покутті діти йдуть колядувати вже на Святвечір; на колишній Гетьманщині, на Слобідській Україні та на Гуцульщині – в перший день Різдва Христового, після того, як у церкві скінчиться Богослужіння. На Західному Поділлі йдуть колядувати на другий день свят зранку. Колядують діти, дорослі парубки та дівчата. А на Галичині інколи колядують і ґазди. Але по всій Україні першими йдуть колядувати діти.
Приклад стародавньої дохристиянської колядки, текст якої видозмінили:
Читайте також: Локальні різдвяні звичаї на заході України на Святвечір