Щодо себе певна: не маючи диплома з відзнакою журфаку, я не вступила б до аспірантури, не захистила б кандидатської роботи, не стала б викладачкою на факультеті журналістики, не потрапила б до театру, не почала б писати казок…
Тож геть усеньке моє життя пов’язане з моєю освітою і їй завдячую всім. Проте знаю, що мій приклад – то радше виняток, аніж звична статистика, бо навіть довкола мене безліч знайомих, чия освіта геть не пов’язана з роботою, якою вони займаються з року в рік.
Звісно, вдало вибрати професію – то великий успіх. Любити її – це фортуна, а отримувати від неї щоденне задоволення – то взагалі невимовне щастя! Довкруж безліч співаків із дипломами юристів, медиків, які, на жаль, були змушені перекваліфікуватися в нові професії, бо цього вимагав ринок праці чи їхні власні уподобання. Знаю баристів з освітою менеджерів чи перекладачів, але вони направду божественно заварюють каву й самі кайфують від цього. Маю в оточенні колег, які вступали на економічний, бо так хотіли їхні батьки, проте зараз, займаючись бухгалтерією, ненавидять своє робоче місце.
А як склалося у вашому житті? Ваш диплом вам прислужився, чи вважаєте роки свого навчання надарма витраченими? А може знаєте історії колег, які, навпаки, без диплому та навчання досяг небувалих висот? Поділіться своїми думками! Чекаю на ваші історії!
Про авторку. Леся Кічура – українська казкарка, письменниця, кандидатка наук з соціальних комунікацій, провідна редакторка Національного драматичного театру ім. Марії Заньковецької.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.