Чи пам’ятаєте свою першу книгу з дитинства?

Тож сьогодні вирішила запитати, що в дитинстві читали ви? Чи пам’ятаєте назву найпершого свого читацького спогаду? А може, досі бережете примірник книги, неначе справжню реліквію?

Бо я така книголюбка, що декілька книжок ховаю від людських очей, немов скарби Соломона. У 2-му класі на день народження отримала в дарунок від класу віршовану "Ріпку" в обробці Івана Франка і знала її напам'ять. Книгу "Синя ластівка" Л. Письменної перечитувала, мабуть, щоліта. Франкова "Лисичка-кума" теж зачитана до дірок. Збірка "Календарик-дошколярик" – то просто була любов-любовна. Ця книга з віршами та оповідками різних авторів зі мною була щоденно. То й не дивно, що вже до першого класу частину віршів я знала, як "Отче наш".

Коли навчалася в початковій школі, любила начебто незумисне зайти в гості до мами на роботу. Мама працювала продавчинею у відділі готового одягу у великому Універмазі. Та вабив мене не мамин відділ. Адже поряд із ним була книжкова крамниця. Ну, як крамниця – книжковий відділ радше. Така собі невеличка кімната з книгами. Моє перебування там щоразу було неначе мандрівкою до іншого королівства. Якщо Аліса в Керрола стрибала у нірку за кроликом, то я поринала у Всесвіт малюнків та пригод. Звісно, не могла всього перечитати. Проте всі дитячі книги пройшли через мої руки. Розгортала, переглядала, милувалася персонажами, перечитувала улюблені місця. 

Тітонька-господиня книжкового відділу, побачивши мене, щоразу радо вибігала "на два слова" (читаймо – випити кави й потеревенити з усіма дівчатами з сусідніх відділів), тож я могла й покупців обслужити, бо знала місце кожної книги, атласа чи контурної карти.

Тож моя любов до книгарень і тривалого перебування у них родом із того часу! Я можу не купити собі зайвої сукні чи пари босоніжок, але без нових книг – катма.

Мої книжкові скарби з дитинства кілька разів переїжджали зі мною з квартири на квартиру. Я боялася залишити їх без нагляду. І навіть своїм старшим дітям їх давала, коли вони вже добряче підросли, щоб ненароком не зіпсували.

Радію, що син і донька вже теж мають по декілька улюблених книжок, які пам’ятають зі своїх перших років життя. Вони, як і їхня мама, люблять погортати давно читані сторінки та поринути у приємні спогади.

А які книги приносять ностальгійні спогади з дитинства вам? Діліться думками у коментарях!

Про авторку: Леся Кічура – українська казкарка, письменниця, кандидатка наук з соціальних комунікацій, провідна редакторка Національного драматичного театру ім. Марії Заньковецької.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.