Уже крізь сон відчуваю, як малюк комизиться в колисці, врешті починає тихеньким пхиньканням просити молока, тож беру його до ліжка. Відразу після годування, кумедно беркицьнувшись то на один, то на інший бік, поклавши на личко чарівну шматинку (невеличка пелюшка з ведмежатами), бо без неї засинанню зась, він швиденько поринає в сон. Я вкотре за добу цілую вушко, густу чупринку, з якою він народився, щічку та маленький носик.
Маю ще один обов’язковий нічний ритуал – притуляю вухо до його спинки і слухаю серцебиття. Швидке та ритмічне. Як і тоді, на сьомому тижні вагітності на УЗД, коли сердечко майбутньої дитинки забилося вперше, – я мушу щоденно відчувати його ритм.
Час моєї третьої вагітності був для мене найщасливішим. Його хотілося зупинити, аби насолодитися, запам’ятати, відчути сповна.
Зараз, перебуваючи в декретній відпустці, щоразу розпочинаю день з усмішки, бо вранці мене обіймають маленькі рученята, а в душу зазирають такі довірливі оченята, яким хочеться подарувати Всесвіт.
Серед кола моїх друзів є десяток тих, у кого немає дітей через фізіологічні причини. Я знаю, що перешкода материнства/батьківства є для них дуже болючою темою. Звісно, ніколи про це не заводжу розмови сама, але коли вже говорити розпочинають вони, то увесь біль відчувається з першого слова.
Мені все частіше трапляється на очі інформація, що відома співачка чи письменниця, науковиця чи психологиня відмовилися від продовження роду, мотивуючи це власними причинами. Як не дивно, нова субкультура під назвою "childfree" (чайлдфрі), яка набрала популярності в Америці ще в 1990-х рр., дісталася й до нас.
Йдеться про усвідомлену відмову мати дітей (зокрема людей у дітородному віці з чудовим здоров’ям). Причини цього рішення в кожного свої: хтось не хоче бути прив’язаний до місця й побуту, хтось не бажає витрачати на догляд за малюком роки своєї фізичної активності, хтось опирається на погане економічне становище країни, а відтак власної сім’ї, хтось бажає стрімко злетіти кар’єрними східцями, а діти в цьому чимала перешкода. Загалом сьогодні для молодих людей народження малюків не є серед трійки пріоритетів. Адже, як зазначають соціологи, їм насамперед йдеться про багатство, кар’єру, власне здоров’я, наявність престижних засобів для життя (помешкання, автівок, дорогих курортів).
Відтак на останні сім років відбулося найбільше падіння народжуваності серед українців. Ясна річ, останній карантинний рік цьому неабияк посприяв, адже чимало людей утратили робочі місця та позбулися заощаджень під час тривалих карантинів і локдаунів.
Проте спостерігати за відмовою від батьківства в нашому суспільстві наразі незвично. Звісно, не беруся судити нікого, адже всі ми надто різні. У кожного свої життєві цінності та пріоритети. Хтось досягає вершин у материнстві і може присвятити себе цілком ідеальному веденню сімейного господарства, інші натомість заледве витримують у декреті декілька місяців.
Серед відомих людей світу, до речі, є чимало представників культури чайлдфрі, котрі присвятили своє життя мистецтву, науці та творчості, тож відсутністю нащадків їм ніхто не дорікне (це, до слова, Леонардо да Вінчі, Коко Шанель, Фрідріх Ніцше).
Проте сучасна молодь не завжди має на меті покласти своє життя на вівтар науки чи культури… Чи справді кожному представникові чайлдфрі буде достатньо себе самого? А чи не виникне жалю на схилі віку, що наявність дітей могла геть по-іншому скласти їхнє життя?
Відповіді на це питання немає, але усвідомлення незворотності може бути пізнім каяттям. Бо ж на старості не так уже тішать морські курорти чи кількість наукових патентів, як родинний затишок, догляд і турбота найближчих людей. А їх просто може не існувати, бо замолоду хотілося жити винятково для себе…
Про авторку: Леся Кічура – українська казкарка, письменниця, кандидатка наук з соціальних комунікацій, провідна редакторка Національного драматичного театру ім. Марії Заньковецької.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.