Бути соціально близькими під час фізичної ізоляції: чотири "карантинні" ініціативи церкви

 "Еспресо.Захід" розповідає, як у часі карантинних обмежень священники об’єднували людей, купували продукти та медичне обладнання, створювали соціальний бізнес і вчили запобігати насильству.

Рік тому уряд України ввів жорсткі карантинні обмеження. Зокрема, запровадили заборону користуватися громадським транспортом і навіть вільно пересуватися вулицями та парками. В ізоляції опинилися люди, які потребували допомоги. Під опікою Львівської освітньої фундації перебувають близько 300 парафій, що розвивають корисні для громад проєкти.

Фото: Ірина Пельц

"Запропонував громаді заробляти", – отець Іван Рибко, Новий Розділ

Коли прийшов до парафії, то мав ініціативу створити рух "Домашня церква" для християнських сімей. Почав зі звичайних зустрічей. Люди пропонували ідеї й ми робили добрі справи. Наприклад, хтось періодично розвозив подарунки для сиротинців, психіатричних лікарень, будинків для літніх людей. Також збирали допомогу для наших захисників від російської агресії. Згодом усе притихло. 

Навесні 2020-го вирішили з рухом "Домашньої церкви", що можемо підтримати людей в кризі. Їм потрібна допомога завжди, чи є карантин, чи немає. Не можу сказати, що така наша діяльність спричинена лише пандемією, бо йшли до цього раніше. Ми зібрали нараду. Я запитав, чи готові люди приєднуватись і допомагати. Скажу, що коли приходили до бідних і дивилися на все, то огортав жах. Їм реально потрібна допомога. І кількість таких людей не зменшується, а зростає. Я радився вдома з дружиною Марічкою, а вона каже: "Та ми можемо самі гроші заробляти!". Дійсно, просити гроші дуже легко, але виходить, що це чужим коштом робимо добро. Як на мене, це не зовсім правильно. Запропонував громаді заробляти. Вони кажуть: "Давайте, отче! Але як?". Відповів, що дуже просто. Переді мною сиділи жінки. Запитав, чи вміють робити вареники. Сказали, що вміють. Ми почали ліпити їх, заморожувати і продавати. Зробили красивий логотип "добрий вареник", замовили етикетки, пакувальні пакети. 

Спочатку все продали в церкві. Подумали, що можемо рухатися далі, якщо спрацювало. Тоді й поїхали на програму навчання від Львівської освітньої фундації "Соціальні інновації громад". Нам там дуже допомогли, ми закупили обладнання для майбутньої кухні. Власними силами уклали договір і почали працювати в ресторані "Імператор". Хоча це наші конкуренти, які теж продають вареники, але з нас навіть орендної плати не беруть. Також є кілька магазинів, які реалізують нашу продукцію.

Зараз ми зробили ремонт у кухні. Локдаун нам завадив, бо треба було і людям допомагати, і собі. Я позичив у громади три тисячі доларів, купив кавовий апарат і поставив в торговому центрі. З прибутку віддаю помалу гроші й готуємо щомісяця пакунки для людей в потребі. Починали забезпечувати близько 20 сімей, а цього місяця охопили майже пів сотні. Ми постійно їздимо, залучаю "Українську молодь – Христові", молитовну спільноту "Вифлеєм". Нещодавно також збирали кошти на реабілітацію нашого парафіянина. Зараз готуємо баки для одягу, який теж передаватимемо людям у кризі. 

Фото: Катерина Полівчак

"Треба просто діяти, бачити потребу й відповідати на неї", – пастор Євген Гринишин, Покровськ

Я з Покровська. Це Донецька область. У нас є денний центр "Добродетель", куди можуть приходити діти з малозабезпечених сімей. Допомагаємо їм з домашнім завданням, вчимо англійську. Годуємо їх. Коли почався карантин, то обдумували, як далі підтримувати дітей. Служба у справах дітей сконтактувала з нами, бо малеча повернулася до сімей. Вирішили, що возитимемо готові обіди, оскільки давати кошти ризиковано – є батьки із залежністю від алкоголю. Нам допомагали кілька волонтерів з міста, але загалом команда складалася з чотирьох людей. Ми готували їжу і щодня возили під час локдауну. Бувало, що приїжджали, а діти в синцях. Тоді спілкувалися з батьками, соціальними службами, викликали поліцію. Проводили семінари для запобігання домашньому насильству. Спілкувалися і з дітьми, і з їхніми батьками. Говорили про сексуальне насильство, про те, як вберегтися в інтернеті. 

Вважаємо, що церква має бути відкритою, має допомагати незахищеним. Треба просто діяти, бачити потребу й відповідати на неї.

"Ми не просто не плакали, не стояли на місці, а рухалися вперед!" – отець Михайло Сукмановський, Золочів

Я очолюю благодійну організацію "Карітас Золочів". Ми дали клич на початку локдауну, бо розуміли, що будь-яка допомога важлива. Коронавірус – хвороба дуже небезпечна. Вона не дивиться на вік, професію. Мої товариші-священники померли від COVID-19. Вони мали супутні хвороби, але могли з ними жити до глибокої старості. Мене збентежило, бо люди говорили, що медичне обладнання буде потрібне лише у Львові. Розумів, що в разі великих навантажень потреба буде в будь-якому місці. Й у Золочеві теж. 

У попередні роки з друзями та партнерами зміг допомогти Золочівській лікарні і привезти 100 ліжок-трансформерів. Знав, що треба діяти саме тут, де живу. Частина ліжок була з Франції, інша – від лічниці Шептицького у Львові. А торік назбирали майже 300 тисяч гривень. Купили ШВЛ. На залишок коштів – монітор пацієнта і два ларингоскопи з трьома клинками. Дуже круто, що люди дбають про себе й відгукуються: свій до свого по своє. Кожен розуміє, що біда може прийти до бідного й багатого.

Ми не просто не плакали, не стояли на місці, а рухалися вперед! Розуміємо, що нічого не робити – смерть. Тому 2020-го розпочали ще один соціальний проєкт – "Навчальна ферма для людей з інвалідністю" за підтримки Люксембургу. Ми перші в Україні, хто отримав можливість це реалізувати. Наша ферма за 16 км від Золочева, бо має бути сільська місцевість, де відкритий простір і можна випасати худобу. Тут є навчання для людей з інвалідністю. Варимо сир, займаємося садівництвом, маємо овець, кіз, коней. Також плануємо облаштувати пасіку. Розуміємо, що рано чи пізно коронавірус мине і всі матимуть імунітет, але постійно треба бути активними і дбати за тих, хто найменш захищений. Особливо, коли мова про людей з інвалідністю та тих, хто потрапив у кризові ситуації. Для цього і збудували підприємство. Стараємося працевлаштовувати людей з інвалідністю. Міркуємо, як надати їм проживання. Ми відкриті до співпраці й шукаємо кошти на те, щоб нам допомогли розвинути молочну галузь. До цього закликав ще Андрей Шептицький і заангажовував священників, щоб створювали пасіки й мали молочну продукцію. 

На жаль, під час навчання у семінаріях не акцентують на соціальній роботі в громаді. Цим займаються благодійні організації, але священник – людина, яка може об’єднати всіх, зібрати однодумців. Потім – створити кооперацію, а тоді розвивати соціальні осередки. Священники справді мають дуже хорошу освіту. Вони теологи, психологи, моралісти, знаються на адмініструванні. Проте не можемо думати, що всі мають бути соціально активними. Це залежить від особистих якостей. 

"Знаєте, ще ніколи у своєму житті не дякував у соцмережах за те, що мені принесли спирт!" – отець Ярослав Валюх, Сокаль

Ініціатива створення антисептиків і пошиття масок розпочалася з відеозвернення, яке опублікували в соцмережах спільно з молодіжною організацією "Українська молодь – Христові". Хотіли допомогти саме людям на ізоляції. Тим, хто не може покинути дім і придбати необхідні речі чи продукти. Ми бачили, що можемо допомогти, але коли звернулися з таким відео в соцмережах, то з’явилися пропозиції від людей підтримувати нас фінансово й потім формувати соціальні пакети. Спільно з територіальним центром і працівниками соціальної служби, використовуючи їхню базу людей в кризі, почали це робити. Зрозуміли, що є можливість виробляти антисептики. Це для мене було таке дивне, коли люди почали звертатися: "Отче, ми там принесли спирт". Знаєте, ще ніколи у своєму житті не дякував у соцмережах за те, що мені принесли спирт! Дізнавалися рецептуру антисептиків. Так виготовили близько 100 літрів. Знайшлися парафіяни, які вміють шити маски. Таку першу допомогу відправили до лікарень. Також вкладали маски й антисептики до продуктових наборів. Ще люди могли купити ці маски. Ми залишили їх у різних локаціях міста. Загалом виготовили понад тисячу. 

Читайте також: "Будую Париж у Ладанцях", - отець Іван Городицький

Якщо священник живе в громаді та опікується нею, то має бачити потреби. Це просто – бути з людьми, але коли через карантинні обмеження ми втратили можливість бути фізично біля цих людей, то знаходимо інші засоби, як на відстані бути соціально близькими. Є нові виклики. Були моменти, що у храмі служимо, а людей немає. Давніше зародилася традиція онлайн-богослужінь. На карантині почали спільну молитву на вервиці й вона триває до цього моменту. Час диктує правила гри. Треба вчитися розуміти їх. 

Фото: Катя Акварельна

"Релігійні осередки мають високий рівень довіри", – Мар’яна Кащак, керівниця Львівської освітньої фундації

Здебільшого в маленьких містечках чи селах парафія – єдине джерело комунікації. Бачимо, що в громадах сильні позиції парафіяльної громади, бо там активне життя і дуже гарно й легко впроваджувати стратегії соціального служіння. Там збирають продукти, створюють соціальні кухні, щоб годувати та підтримати одиноких людей, людей з інвалідністю. Є проєкти підтримки дітей і людей у складних життєвих обставинах. Розуміємо, що релігійні осередки мають високий рівень довіри, оскільки люди приносять кошти, якщо хтось у біді. 

Під опікою Львівської освітньої фундації перебувають 300 парафій. Ми підтримуємо навчальними програмами, коштами, технікою, менторством. Ми є платформою для отримання досвіду. Справді, наші парафії дуже активні, в них величезне бажання працювати. Зазвичай, якщо є ініціативний священник, то звертається до нас, розповідають про ідеї. Наприклад, хочуть центр для молоді. Коли починаємо розбирати потреби та проблеми регіону, то все змінюється. Оцінюємо, аналізуємо, що необхідно, й на основі цього створюємо навчальну програму. Думаємо, які кейси їм передати, як залучити цільову аудиторію. На кінцевому рівні співпраці найкращі проєкти отримують фінансування. 

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.