Про це розповідає журналістка "Еспресо.Захід".
Наприкінці 2020 року започаткували проєкт "Підзамче. Нарешті". Координаторкою ініціативи стала Юлія Рудюк. Одним з результатів роботи команди стане мультимедійний додаток з маршрутом мікрорайоном. Там зберуть історії та спогади людей, які пов’язані з Підзамчем, та вплетуть їх в історичний контекст. Для цього залучили письменника Петра Яценка та поета, літературознавця і перекладача Остапа Сливинського.
Культурологиня Богдана Брилинська, яка відповідальна за літературну частину проєкту, каже, що про Підзамче згадують в контексті закритої та закинутої частини міста. Богдана живе на Сихові, проте тут, у палаці імені Гната Хоткевича, – місце її роботи.
"Звісно, є екскурсійні маршрути, які розробили історики. Проте нам потрібен такий, що об’єднає спільноти, розкаже про людей, відстежить тяглість та єдність поколінь. Наскільки це вдасться – не знаємо. Це великий експеримент", – говорить Богдана.
Команда проєкту організувала обговорення з експертами, а згодом з мешканцями мікрорайону, на яке завітали 11 людей, які хочуть поділитися особистими історіями. Серед них студент факультету журналістики Володя Караїм, який з народження живе на Підзамчі. Поблизу нього сидить Вікторія, чотири покоління сім'ї якої виросли тут. Марія прийшла з онуком. Розповідає, що 36 років мешкає на вулиці Донецькій і жартує, що хто не знає її – той не знає Підзамча.
"Долею цього району я переймаюсь дуже сильно, стараюсь щось робити для людей. Символом тут є безсумнівно школа №20, де я колись працювала. Думаю, що залізнична станція "Підзамче" є пріоритетною теж. Я знаю всі місця, всі куточки. Хочеться, щоб наш район процвітав", – каже Марія.
У когось з присутніх ці місця пов’язані зі студентськими роками та кінцевими зупинками маршруток. Хтось виріс по сусідству, але з дитинства гуляв містом і досліджував район. Дві працівниці Першої Львівської медіатеки розповідають, що раніше, до початку роботи в бібліотеці, не знали, що колись тут був соціальний будинок. До обговорення долучилися й нові мешканці мікрорайону: батько з дочкою та її хлопцем, що приїхали з Миколаєва, хочуть приєднатися до життя у спільноті.
Першим питанням, через яке виникли суперечки, стало окреслення меж району. Команда "Підзамче. Нарешті" створила умовну карту, бо мікрорайон не є адміністративною одиницею. Учасники обговорення називали різні вулиці, площі та об’єкти.
"Вулиця Гайдамацька, церква Святої Параскеви-П’ятниці, фонтан, станція Підзамче, алмазний завод, хлібокомбінат, "Фабрика повидла", – пригадує одна з присутніх.
"Фабрика повидла – то вже не Підзамче. Не плутайте. Це "Рогачка", винзавод", – різко заперечує їй Марія.
Богдана Брилинська каже, що думки експертів теж розділилися: "Дехто вважав, що до мікрорайону входить і Старий ринок, площа Теодора. І весь "Добробут" (все, що за "Добробутом", вони теж включали). Експерти визначили, що Підзамче починається від вулиць Театральної та Торгової". Щодо тем, з якими поєднувати мікрорайон, то провідною є промисловість. Необхідно розповісти про історію заводів і їхніх власників. Богдана говорить, що можна згадувати про завод Бачевських, "Фабрику повидла", хлібний завод, власниками якого були батько і син Аксельбради, і кондитерську фабрику.
Володимир погоджується, що за допомогою промисловості можна чи не найкраще охарактеризувати Підзамче. Адже саме через заводи змінювався ландшафт: "Є приклади, коли підприємства захоплювали вулиці. Так зникла вулиця Бориславська, яка зараз входить до території заводу "Світоч". Так само в 30-х роках існувала вулиця між Жовківською і промисловою. Вона стала частиною "Маяка" або "Прогресу".
Фото: Максим Бадік
Згодом обговорюють тему занепаду промисловості у 90-ті роки. Марія пояснює, що на підприємстві, де колись працювала, рекету не було. Розвиток виробництв зупинявся, бо людям не давали зарплат і переносили все на схід України. Жінка пригадує, що захід вважали небезпечним.
Підзамче має історичні явища, пов’язані з робітничим рухом в ідеологічному й світоглядному розумінні. Зокрема, розповідає Богдана, палац Хоткевича, де й відбуваються зустрічі проєкту, побудували робітники польського трамвайного депо: це був знак протесту, червона фортеця для зборів. У палаці проводили акції, засідали профспілки. Учасники обговорення додають, що на Донецькій був польський гуртожиток для робітників, кожна підприємство мало свої дитсадки, а на Торф’яній досі проживають люди з вадами зору, які працюють на заводі з виготовлення картону та паперу.
Фото: Максим Бадік
Команда "Підзамче. Нарешті" наголошує, що важливо маршруту надати людські акценти, змалювати портрети, оскільки тут мешкали різноманітні національні спільноти: є частинка німецької, польської, єврейської та вірменської історій. Зазначають, що можна окрему мапу зробити лише по зруйнованих синагогах. Тому є критерій зниклої культури. Згадують, що до маршруту можна додати точку, яка пов’язана з пластом батярства.
"У нашому маршруті маємо поєднати минуле і теперішнє. Бо є багато персоналій та подій. Необхідно розповідати історію, яку не можна дізнатися з фактажу, і розкрити сутність району", – підсумовує Богдана.
Результати всіх напрацювань і туристичний маршрут у форматі мобільного додатку презентують у серпні 2021-го. За оновленнями "Підзамче.Нарешті" стежте у Facebook та Instagram. Проєкт існує за підтримки Українського культурного фонду.
Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал