Робота велокур’єром у Львові: хобі, яке приносить гроші та замінює спортзал

Львівський велокур’єр Анатолій Новак уже сім років займається улюбленою справою. За цей час чоловік проїхав на велосипеді чи не всі вулиці міста Лева та намотав десятки тисяч кілометрів.

Велокур’єр розповів "Еспресо.Захід" про нюанси своєї роботи.

Анатолію, розкажи, з чого все почалося. Як став велокур’єром? Напевно, завжди цікавився велосипедами?

Чесно кажучи, то до 20 років узагалі не мав нічого дотичного до велоспорту та до якогось активного способу життя. Але в певний момент усе змінилося. Познайомився з новими цікавими друзями, які займалися скелелазінням і походами в гори. Вони каталися на велосипедах і запропонували мені теж з ними поїздити. Я мав старенький велик, на якому вперше проїхав за містом 90-кілометрову мандрівку. Тоді це було щось дуже незвичне та виснажливе. Бо після того три дні не міг ходити. Та мені стало цікаво дізнатися, що буде, якщо їхати ще більше? Коли не 90 км, а 900 км?

Працював у спортивному магазині й усе більше катався на велосипеді. Знайомився з іншими людьми – фанатами своєї справи. Вони розповіли про веломарафони, різні змагання. Це мене почало цікавити дедалі більше. Мої цілі зростали, як і витривалість.

Коли зрозумів, що магазин – це щоденна однакова рутина, то сталося так, що мене звільнили. Відповідно, постало питання: чим займатися далі? Бо на щось треба ж жити. Знайомий порадив піти у велотур’єри, мовляв, буде тобі і тренування, і заробіток. Так у 2014 році почав працювати на велосипеді. Зробив візитки, роздавав людям. Перші три-чотири місяці були дуже сумними, бо і клієнтів не було, і досвіду роботи. А потім воно поступово почало все налагоджуватися, з’явилася своя клієнтура. Спрацювало "сарафанне радіо". Словом, усе закрутилося так, як слід.

"Новою поштою" – дешевше, але велокур’єр доставить швидше

Ти працюєш незалежним велокур’єром чи на якусь компанію?

Ні, я самостійний велокур’єр. Коли працюєш на якусь компанію, то змушений за будь-якої погоди їхати й за будь-якої ситуації крутити педалі. Бо ти найманий працівник. Коли ж незалежний кур’єр, тоді сам собі начальник і можеш працювати так, як зручно. Для прикладу, коли погані погодні умови, то можеш сказати клієнту вищу ціну, щоб виконати доставку.

Часом люди думають, що послуги велокур’єра мають бути такі самі за ціною, як і таксиста, а то й дешевшим. Адже за бензин не платимо. Але їсти хочемо, витрачаємо багато енергії, та й працюємо в небезпечних, часто несприятливих умовах. Одна справа, коли людина їде з увімкнутим кондиціонером при +40 градусів, а інша – на велосипеді пітніти кілометр за кілометром. Або коли дощ б’є так сильно, що не знаєш, як собі дати раду, але мусиш довезти посилку.

Незважаючи на те, що є пошта, як думаєш, чому доставки велосипедом стали останнім часом дуже популярними?

Думаю, тут важлива швидкість доставки. Так, усі користуються "Новою поштою". Але пересилати щось по місту нею не так вигідно, особливо якщо треба товар доставити в той самий день, а тим паче в найближчу годину. "Нова пошта" такого не зробить, а велокур’єр – зможе. Це буде трішки дорожче, але тут важливе питання часу. До того ж, це персональне вручення і клієнту нікуди не треба йти. "Нова пошта" візьме 50 грн і посилка буде наступного дня. А я зроблю це за 80 грн і, умовно кажучи, через годину клієнт отримає товар. До того ж, з такими "корками", як у Львові, не завжди навіть на таксі вийде швидше це зробити. Тому якщо доставка термінова, тоді велосипедом – оптимально. Якщо людина готова платити, то готовий їхати з одного краю міста до іншого.

Щодо швидкості доставки. Напевно, тому і з’явилося так багато різних фірм, які в основному спеціалізуються на доставці їжі?

Так, "Ракета", "Глово" тощо займаються доставкою їжі. Ніхто не хоче холодної піци, тому кур’єри намагаються максимально швидко доставити їжу. Чесно кажучи, сам часом підпрацьовую на такі контори. Адже через карантин замовлення знизилися в рази.

Раніше 80 км за день на велосипеді, а тепер – 40-50 км

Розкажи про ситуацію, яка була до карантину. Скільки замовлень мав та скільки кілометрів міг намотати тоді і зараз?

Із карантином стало дуже важко. Чимало фірм, рекламних агенцій, підприємств закрилося. Відповідно, кількість замовлень дуже впала. Стало більше людей, які економлять. Раніше не вважали, що 70-80 грн – це багато й могли дозволити собі доставку. А зараз або самі носять пакунки, або, коли не терміново, то користуються доставкою через пошту. Бо так буде дешевше.

Коли говорити про кількість замовлень, то найкраща ситуація була п’ять років тому. Тоді не було так багато велокур’єрів, це не було таким мейнстримом. З меншою конкуренцією міг мати і 30 замовлень на день. Рік-два тому, до карантину, було 12-15 замовлень. А зараз – лише 5-8. Якщо є вісім замовлень, то це вже дуже хороший робочий день.

Раніше міг намотати за день 80 км. А зараз – це 40-50 км. Коли починав, то міг за тиждень проїхати по роботі 500-600 км. А в суботу з друзями – марафон на 600 км. Після того в понеділок приїжджаєш до клієнта, і він каже, що ти якийсь втомлений. Складно пояснити звичайним людям, чому хочеться долати такі великі відстані на велосипеді. Бо не кожна людина може навіть у машині всидіти 600 км.

Чи важливо тобі, що саме везеш?

Ніколи не дивлюся, що везу. Мене це не цікавить. Поклали в рюкзак – і я поїхав. Возив документи, гроші, поліграфію та багато іншого. Чому не дивлюся? Бо якби за ці роки трапилась якась халепа, наприклад, розгорнув пакет і щось пропало, то була б сильна антиреклама. Тоді зі мною ніхто більше не мав би справ.

Якщо говорити про габарити посилки, то вожу десь до 15 кг. Тобто назбирується декілька, і вже коли є 15 кг, більше не беру. Це складно для спини й менша маневреність на дорозі, відповідно, більше шансів потрапити в халепу.

Потрапляв у ДТП?

Було два випадки, коли автомобілі мене "гладили". Та це були дріб’язкові речі. Тоді лише сказав усе, що думаю про цих горе-водіїв, і поїхав далі. Та одного разу я дійсно був жорстко неправим. Водій виїжджав із подвір'я і не бачив мене. Він не очікував, що там міг хтось їхати. Я просто вискочив, почав гальмувати, але було пізно. Вдарився й перелетів через капот. Добре, що нічого не зламав. Узагалі, велокур’єр завжди має мати шолом на голові та бути застрахованим від різних випадків. Як кажуть, береженого Бог береже.

Посилку завжди доставлено

Чи бувало таке, що не доставляв посилку через якісь обставини? Або дуже запізнювався?

Такого не буває, що посилку не доставлено. Якщо зобов’язався доставити, то зроблю це, навіть коли з велосипедом щось станеться, то занесу пішки. Такі форс-мажори – рідкість. Адже, по-перше, завжди перевіряю ровер на справність, а, по-друге, маю потрібні інструменти, щоб виправити якусь нештатну ситуацію та виконати свою роботу.

Стосовно запізнення, то завжди телефоную перед тим, як приїду за 10 хв. до клієнта, щоб він вийшов. Поки він спуститься зі свого поверху, вже буду біля під’їзду. Економлю час. Якщо посилка "горить", термінова якась, бо людина, умовно кажучи, поспішає на поїзд, то намагаюся максимально скоротити час. Маю на увазі, що можу навіть не зупинятися й не сходити з велосипеда, коли беру товар. Просто кажу телефоном: витягніть руку догори з посилкою і я її візьму на ходу, щоб помчати далі до клієнта.

До речі, то ти не паркуєшся?

Хороший замок безпеки – це 1,5 кг зайвої ваги. Намагаюся спланувати все так, щоб максимально швидко працювати й не залишати ніде велосипед.

Скільки загалом часу забирає твоя робота?

Телефон може починати дзвонити вже з 09:00, а може й раніше. Коли назбирується три-чотири доставки, планую маршрут і десь о 10:00 виїжджаю. Протягом дня постійно в русі, кружляю по місту, підхопив одне й поїхав далі. Десь до години 16:00-17:00 справляюся. Але зараз роботи менше, то, буває, виїжджаю в 11:00 і до 15:30 все роблю.

Раніше, скажімо, на Миколая, міг возити посилки від самого ранку й до пізнього вечора. Тобто багато залежить від дня, від клієнтів і від погодних умов. Коли надворі якийсь "армагедон", то багато людей розуміють, що ті одиничні велокур’єри, які зголосяться, працюють за більшим тарифом.

Коли не проїхати, то можна пройти

До речі, як працюється взимку? Напевно, це найскладніший період?

Звісно, що зимою складно. Але всі попередні зими були досить "лайтові" й особливих проблем не виникало. Ця ж зима виявилася нетиповою і дійсно два тижні через снігові замети було надзвичайно складно. Та це не означає, що не було доставки. Доводилося робити це своїми двома ногами. Зараз більше займаюся бігом, ходьбою, долучаюся до різних марафонів, тому не викликає особливих проблем походити з рюкзаком 30-40 км.

Розкажи про свій велосипед.

За сім років дійшов до свого ідеального рецепту "вело-борщика". Спочатку була якась там рама й колеса. Та з часом почав розуміти, що можна викинути, а що покращити. Велосипед – це дуже індивідуальна штука. Кожен кур’єр шукає собі щось своє. Комусь подобаються одні велосипеди, а комусь – інші. Майже так само, як з одягом.

У мене карбоновий велосипед на 26-колесах із жорсткою вилкою без амортизаторів. Стоять так звані слікові колеса. Там немає протектора. Трансмісія на декілька передач, яких цілком достатньо. Важливо мати хороші гальма – це обов’язково.

Загалом збирав свій велик декілька років. Деякі деталі доводиться часто змінювати, зокрема гальмівні колодки та ланцюг. Залежить від погодних умов та кількості замовлень.

На велодоріжках більше небезпеки, ніж на дорозі

Цікаво також дізнатися твою думку стосовно ставлення водіїв і пішоходів до людей на велосипеді.

Усі люди різні. І серед пішоходів, і серед автомобілістів, і серед велосипедистів є чимало, м’яко кажучи, неадекватів. Бо, якщо ти адекватна людина, то подивишся на всі боки й тоді виїдеш на дорогу. Коли їдеш на велосипеді та показуєш, куди повертаєш, то твої дії прогнозовані. Відповідно, адекватний водій адекватно реагуватиме. Нікому не потрібні зайві клопоти й ви без проблем їдете поряд. Чесно кажучи, мені навіть велодоріжка не дуже потрібна. На ній більше небезпеки, ніж на дорозі.

Справді?

Так, на жаль, у наших людей дуже мало культури розуміння, що велодоріжка – це для велосипедистів. Особливо у старшого покоління, яке взагалі не розуміє, нащо потрібні ті велодоріжки й ті велосипедисти? Одна річ, коли на велодоріжці наїдеш на дорослу людину, тоді так, можна щось комусь зламати, але інша справа, коли під колеса потрапить дитина. Для дитини це може бути фатально. Та якщо дорослі з малечку не вчать дітей, що ходити по велодоріжці – це погано, тоді як очікувати, що він чи вона в дорослому віці це зрозуміє?

Відверто кажучи, в нас велодоріжки не всюди потрібні, а там, де потрібні, не завжди є. Словом, змушений виходити з того, що є ,і шукати золоту середину. У більшості випадків у Львові виїжджаю на велодоріжки лише тоді, коли в інший спосіб не виходить.

Як загалом у Львові з велодоріжками?

Це чудово, що їх активно зараз будують, нічого поганого в тому не бачу. Бо Львів часто стоїть у заторах, коли ти пішки можеш пройти швидше. Тому краще потихенько їхати, ніж довго стояти. Коли хороша погода, то по вул. Чорновола, Липинського, Стрийській, Науковій дуже комфортно їхати велодоріжками. Велодоріжки – це класно. У Польщі вони всюди, не кажучи вже про Німеччину та Францію. А в Голландії, коли їдеш на велосипеді, то відчуття, що машин взагалі ніде немає!

Хобі, яке приносить гроші

А в яких веломарафонах брав участь? Багато об’їздив світу на велосипеді?

Коли почав кататися, то спершу об’їздив усю Львівську область, потім Тернопільську і так далі. Досліджував навколишні території, область за областю. Розгортав карту, дивився цікаві місця і їхав. До речі, нам на Львівщині гріх скаржитися на дороги. Бо за ці останні роки навіть у якихось периферійних селах зроблені дороги і ніхто не заважає кататися. Раніше доводилося лише їздити на автомагістралях. А це небезпечно, коли поряд мчить вантажівка.

Стосовно марафонів, то за кордоном найдовший був Париж-Брест-Париж. Це 1230 км маршруту, які треба подолати за 90 годин. Дуже крутий досвід мандрів Францією.

В Україні мій найдовший веломарафон становив близько 1000 км. Щоправда, він включав і Польщу, і Словаччину. То було таке велике кільце-мандрівка.

На завершення хотів би спитати про твою мотивацію. Чому сподобалася робота велокур’єром? Чи плануєш щось змінювати?

По-перше, банально, але ти заробляєш гроші своїм хобі. Не залежиш ні від кого. Плюс економиш на спортзалі. Бо ти 5-6 годин постійно "на тренажері" та тримаєш себе в прекрасній формі. Зараз більше бігаю марафони, а катаюся на велосипеді лише під час роботи. Та одне іншому допомагає і є загалом корисним для тіла.

Якщо не буде можливості займатися кур’єрською роботою, то знайду роботу, пов’язану зі спортивною тематикою. Тобто тренуватиму людей. Але поки велокур’єрство мені подобається та вдається. Це робота, яка дозволяє постійно бути в русі. До того ж, один день не схожий на інший. Ти не сидиш в офісі, катаєшся містом, бачиш різні цікаві речі й почуваєшся вільною людиною.

Фото надані Анатолієм Новаком

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.