"У моїй медичній "майданівській" сумці досі зберігається шматок революційної бруківки", – медик Майдану зі Львівщини Марія Матвіїв

З жінкою зустрілася журналістка "Еспресо. Захід". 

Марія Матвіїв є медсестрою виїзної бригади одного з медичних закладів на Львівщині. Нині спокійно займається улюбленою справою, а ось сім років тому, у лютневі буремні дні, не змогла всидіти на роботі й помчала в серце Революції Гідності рятувати поранених.

З медиком Майдану зустрічаємося на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові. Жінка пригадує, в яку атмосферу потрапила 19 лютого. 

"Я приїхала й найбільше мене втішило, що Майдан стояв, – пригадує Марія Матвіїів. – У мого чоловіка було інше враження. Коли побачив, як усе горить і стріляють з усіх боків, – він "потух". А я, навпаки – подивилася, що Майдан стоїть, люди є, значить, усе буде добре. Для мене було набагато легше не дивитися телевізор, а бути всередині. Знаєте, за сім років у пам’яті стираються подробиці, але основна картина того, що відбувалося в ці дні, – перед очима". 

У жінки досі зберігається сумка, яку складала для порятунку поранених. 

"Усередині все так, як було й на Майдані. Знеболювальні, бинти, маски, –  демонструє пані Марія. До речі, є маска, в якій розливала "коктейлі Молотова", на ній досі жовтий колір від бензину. А ще в моїй "майданівській" сумці зберігається шматок революційної бруківки". 

Нині лікарці боляче проходити повз Меморіал. Особливо гірко – повз світлину Романа Гурика. 20 лютого 2014 року вона намагалася врятувати хлопця.  Втім, на жаль, поранення було несумісне з життям. 

"Для мене це трагедія, бо ми надавали допомогу, але не врятували, – в розпачі каже Марія Матвіїв. – Хоча, яка допомога могла бути? Це була рана, з якої текла кров, і її треба було забити чимось, щоб кров не витікала. Це страшно, ми не були готові до цього". 

Жінка не може говорити без сліз. Досі залишається біль від подій семирічної давності. Але з упевненістю каже, боролася не за матеріальне, а за особисту свободу, на яку посягнули. 

"Та ненависть, яка була до "беркутівців", досі залишилася. Де б не побачила людину у формі, я до неї не маю довіри, – каже пані Марія. – Ми сподівалися, що щось зміниться, не хотіли краще заробляти чи мати більше можливостей. Ми хотіли особистої свободи, мати право вибору, і забрати це в нас неможливо. Це був основний мотив, аби піти на Майдан. Я навіть була готова померти, аби лиш бути вільною". 

Христина Парубій

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал