Про ситуацію в країні журналістка "Еспресо.Захід" поспілкувалася із журналістом, учасником подій на Майдані, головним редактором львівської газети "Ратуша" Миколою Савельєвим.
З 2019 року у мене складається враження, що справи Майдану не розслідуються. Все почалося після звільнення "беркутівців" під домашній арешт, а нині бачимо, що історію України хочуть переглянути. Ви, як учасник Майдану, думали, що історія може так обернутися через сім років після Революції?
Коли був Майдан, всі дуже вірили у фразу "Не зрадь Майдан!". Всі вважали, що все має бути по-іншому, життя має бути іншим. Бо ж за що загинули хлопці? Ніхто навіть не передбачав, що ми дійдемо до такого стану, що в нашій країні торжествуватиме таке явище, як "портновщина", що нас будуть змушувати у школах переглядати історію Майдану. Хоча переглянути можна по-різному: наприклад, що був захист України від проросійської навали, яка збиралася кинути Україну в прірву. Але найобразливіше для рідних тих, хто загинув на Майдані, - повернення антиукраїнської чорноти, антиукраїнського мордору, який почав підіймати свою голову у 2013 році і чомусь почав повертатися на свої позиції у 2019-у, а у 2021-у торжествує у судах. Цього не міг спрогнозувати ніхто. Тому що всі, хто втратили свого сина, батька, брата чи доньку, кожен собі думає, а за що загинули мої рідні? І ось гіркота від цього, я думаю, цих людей вбиває.
Нині вже сьома річниця розстрілів на Майдані, але винних досі не покарано...
Я знав декого, хто загинув на Майдані. Це справді Герої України, які не їхали на Майдан вмирати. Ніхто не знав, що повернеться саме так. Але якщо вони загинули, то справа нашої честі розслідувати і знайти вбивць цих людей. А Зеленський віддав Росії "беркутів", які не є учасниками російсько-української війни. Їх не можна було міняти і повертати Росії, бо вони не є громадянами Росії, вони є громадянами України, які скоїли (чи не скоїли злочин). Це справа суду.
І це справа України, перш за все...
Так, це справа не Росії і не Зеленського. Я розумію, що справу важко розслідувати. Я пригадую зброю, яка була втоплена в Дніпрі, спиляні стволи, журнали видачі зброї були знищені. Найбільша проблема, що чимало керівників правоохоронних органів: СБУ, прокуратури і поліції позалишалися на своїх місцях. Нині повертається Портнов, вулицям повертають старі радянські назви. Хто з тих хлопців, які мерзли, які попадали під кулі, які попадали під каміння, хто з них колись думав, що вся ця чорнота знову повернеться на українську землю?
До речі, 20 родин вже не дочекалися вироку вбивцям, чимало з них вже зневірилися у тому, що будуть ці справи розглянуті. Ви все ж маєте надію, що справи будуть доведені до кінця?
Я не думаю, що усі справи будуть доведені до кінця. Вмирають не лише рідні, вмирають свідки, "вмирають" документи, їх знищують або вони просто стають нікому не потрібні. Той, хто ще раніше мав бажання їздити на ці суди, давати свідчення, сьогодні вже не хоче цього робити, адже нової інформації немає. Можна, звісно, проводити якісь заочні рішення...
Так, до прикладу, Віктора Януковича заочно засудили до 13 років...
Так, всі ж розуміють, що він сидіти не буде. Хоча, я б не виключив, якщо знімуть санкції з Сергія Арбузова (віце-прем’єр-міністр часів Януковича. – Авт.), до прикладу, то завтра можуть зняти усі санкції і з Януковича. І тоді йому скасують вирок. А він повернеться і казатиме, що він легітимний президент.
На фоні цих антиукраїнських процесів, чи можливий новий Майдан? Чи готові люди виходити знову на вулиці, відстоювати те, за що боролися сім років тому, навіть, зважаючи на те, як закінчилася Революція Гідності?
Чимало людей, на жаль, почали послуговуватися фразами: "Какая разніца" або ж "А що воно вам дало?". Не вийти на Майдан було не можливо, у кожного був свій Майдан. Хтось просто виходив, хтось йшов під кулі, хтось будував барикади, хтось варив чай. Тоді влада виявила не достатню жорстокість, бо Майдан можна було знищити: можна було підігнати танки, розстріляти усіх, хто був на Майдані. Але для цього треба було в душі бути Піночетом, а Янукович в душі був боягузом. Віктору Януковичу виявилося дорожчим власне життя і він зібрав гурт офіцерів і втік в Росію. Бо він завжди був від неї залежний, так само як залежний фінансово був завжди від неї і Зеленський.
Але все-таки, чи готові люди виходити?
Частина обов’язково вийде, адже дехто пройшов війну, Майдан і пам'ятає усі ці події. Я не розумію Франківщину, Тернопільщину, які проголосували за "зелених". Вони проголосували за що? Вони проголосували за байку, за обіцянки. На жаль, наші люди не вміють думати, а найгірше, не вміють аналізувати.
Наші люди вкотре обирають хліб...
Наші люди обирають легкі рішення важких питань. А так не буває. Якщо є важке питання, воно потребує кількох рішень, в результаті реалізації яких може щось виникнути на фініші. А наші люди кажуть: "Він же ж сказав, що так буде, — значить буде. Сказав, що війна закінчиться. І що - закінчилася?".
Хіба це від нього залежить чи закінчиться війна?
Це ви розумієте, я розумію, сотні, тисячі розуміють. І всі разом голосують — "главное перестать стрєлять". Ти перестав стріляти… І що? Та з ним вже ніхто не рахується: ні Путін, ні Європа, ні Америка.
Напередодні я спілкувалася з львів’янами і чимала кількість не готова ще виходити на Майдан. Утім, у 2013-2014 роках революцію творила саме молодь...
А їх вже багато років готують до того, що потрібно займатися своїми справами, а дорослі нехай займаються політикою. Згадуючи Майдан, для мене яскравим спомином був, коли побіг "Беркут" на площі Європейській. Усі почали втікати, завернули біля підземного переходу, я присів і прикрився рюкзаком. Бачу, як молодому хлопцю кинули вибуховий пакет під ноги, і хлопчина від того вибуху впав у сніг. Один беркутівець перескочив через нього, а інші почали бити. Якась бабця старенька на цього хлопця впала з проханням не рухати його, каже - то мій син. Виявилося, що це не був її син, вона вперше його бачила. Оце для мене був Майдан. І коли мені зараз хтось каже, що все само собою вирішиться… Як може вирішитися? Завтра, як не тобі, то повернеться твоїм дітям, онукам, бомбардуванням твоїх хат. Думаєте, Росія махнула рукою і закінчила все на Донбасі. Та, як прилетять сюди "урагани", то одразу зміниться точка зору.
На жаль, наші люди вже ні на що не зважають і вірять обіцянкам. Але я хочу у річницю розстрілів на Майдані запитати: а як часто ви відвідуєте Меморіали Героїв Небесної сотні, як часто Ви спілкуєтеся з родинами? Чому наші люди, зрештою, мають ходити і пам’ятати ці обличчя?
У Києві, якщо буваю, то відвідую завжди. Мене болить, адже багато людей могли залишитися живими. Ми завжди повинні пам’ятати, що ці хлопці загинули для того, щоб не загинули ви або ваші рідні. Велика кількість мертвих зупинила Віктора Януковича. Чи можна було обійтися без цієї кількості вбитих? Я не знаю. Я не знаю, як би тоді виглядала Україна… Тому треба про них пам’ятати і не тільки до дат. Якщо ти знаєш, де живе родина Героїв Небесної сотні, поможи фінансово, не можеш фінансово - сніг відгорни. Батькам приємно, коли про їхніх дітей пам’ятають. У нас, на жаль, все зводиться до формальностей, а я такого не визнаю.
Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал