"Вони не дочекаються, щоб я опустив руки і спокійно дивився на це блюзнірство", – Микола Жеребний

Батько загиблого під час Революції Гідності Володимира Жеребного розповів журналістці "Еспресо.Захід", як просуваються справи Майдану та про проблеми з адвокатами, що почали виникати в родин.

Пане Миколо, вже сім років минуло відтоді, коли розстрілювали українців, які мирним протестом домагалися справедливості. У ці буремні лютневі дні 2014 року боровся й ваш син Володимир Жеребний. Тоді на Майдані він загинув. Винуватих досі не покарано, навпаки – нині починають нівелюватися цінності Майдану. Ваш син, стоячи на Майдані тоді, міг би подумати, що в час сьомих роковин, на сьомому році війни, таке творитиметься в державі?

Усі ці антиукраїнські процеси викликають у мене великий сум. Пригадую, з яким запалом і бажанням змін у державі мій син ішов на Майдан. Минуло сім років, і навіть Європейський суд з прав людини визнав, що Революція Гідності – не державний переворот, а боротьба за свої права, що це був мирний протест. Не передати словами, що я відчуваю, коли бачу, як ця "нечисть" на сьомому році війни підіймає голову й повертаються всі ці прихвосні Віктора Януковича. Ба більше, коли почув новину, що Окружний адміністративний суд Києва знову перейменував проспект Степана Бандери на Московський... Чи за це боровся мій син? Хто в нас при владі?

А що зараз відбувається зі справами Майдану? Як триває розслідування, що кажуть адвокати? Коли нарешті буде фініш у розслідуваннях?

У мене враження, що розслідування справ Майдану – відверте знущання і висміювання родин Героїв Небесної Сотні. Сім років триває суд, відомі всі особи, що ще потрібно? Розумію, такі справи швидко не вирішуються: дуже багато потерпілих, свідків, але є безліч відеодоказів, коли у прямому ефірі розстрілювали людей. А нещодавно один з адвокатів закликав нас бути толерантними, не провокувати новий Майдан. У мене запитання: на кого він працює?

Я помітила, що після звільнення "беркутівців" Революція Гідності, пам’ять про загиблих на Майдані дещо забувається, відсувається на задній план, зводиться до формальностей. А Ви зі свого боку бачите зміни в риториці адвокатів, їхні намагання допомогти, захистити?

Добре пам’ятаю цей день у грудні в Апеляційному суді Києва. Провина "беркутівців" була майже доведена, залишалося трохи, щоб притягнути їх до відповідальності. Ми цілий день слухали, як адвокати сперечалися між собою, як оперували різними статтями КПК, змінили групу прокурорів і зрештою суддя зачитала лист від Руслана Рябошапки (генеральний прокурор України 2019-2020 рр., – ред.) про те, що їх потрібно відпустити під домашній арешт. Це знущання з нас. Нині обрубують усі кінці, які є доказовою базою правоти Майдану. Найстрашніше, що вони роблять це іменем України і виступають від українського народу. До речі, понад 20 батьків не дочекалися вироку суду. Вони що, чекають, поки ми всі помремо, щоб не було кому апелювати до них? Дехто вже опустив руки і втрачає віру в справедливість. Утім не здаюся. Я старша людина, але вони не дочекаються, щоб я опустив руки і спокійно дивився на це блюзнірство.

Ви кажете, адвокати сперечалися під час суду. А щодо чого?

Там були юридичні колізії. Наші захисники доводили, що потрібно продовжити тримання під вартою, натомість адвокати "беркутівців" доводили, що вони дуже чемні й хороші хлопці і їх треба відпустити під домашній арешт. Найприкріше те, що нас тримали до пізнього вечора, коли заздалегідь було все вирішено.

До речі, всі адвокати після Майдану досі залишилися з родинами?

Кожна родина мала б мати свого адвоката. Втім на початку всі завзято бралися до справ, бо, напевно, також собі планували зробити на цьому імідж. А нині чимало відмовилося. Були й такі, які не повідомили родини, що вже не представляють їхні інтереси. Думаю, основна причина – матеріальна. Безкоштовно ніхто не хоче працювати. Ще й іміджу не заробиш собі, і справа не така вже й перспективна.

20 лютого – річниця вшанування пам’яті загиблих на Майдані. Є комунікація між родинами й очільниками країни?

Нині ми домовляємося про вшанування Героїв Небесної Сотні 20 лютого. На цей день планують певні заходи. Але все згорнулося до формальностей: раз у рік є така дата, про яку потрібно згадати. Поза тим – без змін: проходять засідання суду, на які то один не з’явився, то інший. Суд переносять на місяць, потім знову збираються і переносять. А потім ходять, розказують в ефірах, що ми не маємо права когось звинувачувати, бо судом нічого не доведено. А як довести, яким чином, якщо на суди не з’являються, коли ігнорують, шукаючи шпаринки в законодавстві.

Тобто справа зводиться нанівець?

Юридично так не скажеш, бо ж судові засідання відбуваються, але скільки часу ще буде тягнутися – не відомо. У мене єдина думка: що швидше піде ця влада в небуття, то є надія, що, можливо, справи зрушаться. А якщо вони ще три роки керуватимуть, то не вбивць судитимуть, а нас переслідуватимуть.

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.