Коли тобі на вході до глядацького залу Першого театру зав'язують очі і, - давши в руки канат з білого полотна, за який маєш триматися, - пропонують саме так зайти досередини і саме так потрапити на своє місце, то це інтригує. Попри те, що трохи боїшся впасти, гарячково пригадуючи, де ж тут виступи і сходинки. Відчуття легкого шоку приходить, коли довідуєшся, що виставу "Пливе човен" за мотивами п'єси "Івасик-Телесик" М. Кропивницького (перша прем'єра якої запланована на 6-7 лютого – тобто вже у ці вихідні ) насправді ти маєш не побачити, а відчути. Тобто так і просидіти усе дійство із маскою на очах. Як це? - дивується "Еспресо.Захід".
Попри те, що в Україні схожих вистав не робили, в нашому світі все вже було – тільки в кожному випадку його власне.
А реально захопливо. Принаймні, ми, журналісти, прийшовши до Першого театру на попередню зустріч із постановниками вистави, вже спробували, долаючи у такий спосіб шлях із коридора на сцену, де й сидітиме глядач. Так, ти нічого не бачиш, але довкола тебе з перших секунд щось починає відбувається – ти чуєш купу звуків, починаючи від шуму води і завершуючи голосами чи то птахів чи якихось міфічних істот. І раптом відкриваєш для себе, що магія світу і таємниці насправді не десь далеко, а поруч.
Властиво, аби те – інакше - відчуття світу загострити, музичним режисером дійства запросили співачку та актрису, знану дослідницю української пісні Уляну Горбачевську, яка перфектно організувала музичний фундамент вистави, ритмічний та вокальний. Недаремно Ірина Ципіна назвала Уляну Горбачевську співавтором цього дійства.
Я робила різні вистави – для різної аудиторії і для різних майданчиків, однак вперше в житті довелося робити виставу, яку глядач не побачить.
Має воно і ще одного співавтора - художницю-постановницю, заслужену художницю України Дарію Зав'ялову, хоча результат її праці залишається в межах цього дійства найменш поцінованим, бо які оцінки костюмів, коли всі глядачі в ідеалі задуму із зав'язаними очима?
"Як художник-постановник я робила різні вистави – для різної аудиторії і для різних майданчиків, однак вперше в житті довелося робити виставу, яку глядач не побачить, - ділиться враженнями Дарія Зав'ялова. – Це був величезний виклик попри те, що не з газет знала, як сприймають світ ті, хто не бачить: рік пропрацюваа в школі для таких діток, а також маю близьку подругу, донька якої сприймає світ через звуки і доторки. Відтак стільки перфекціонізму, скільки я вклала в цю роботу, мабуть, не вкладала в жодну іншу – мені мало все до найменших дрібниць "грати" – від фактура починаючи і кольоровими відтінками завершуючи".
І всі затрачені зусилля себе виправдали: костюми чудові - з натурального льону, з вишивкою та вінтажними вставками, коли в опрацювання йшло геть усе. Навіть старі льняні вишивки, що їх Дарії Зав'яловій подарували років п'ять тому, і які зараз придалися для колажних вставок. До речі, художниця зізналася мені в приватній розмові, що коли вирішила взути усіх тринадцять чоловік акторського складу не у що інше, а вовняні шкарпетки, то звернулася по допомогу сплести такі до своїх фб-приятелів. Що цікаво, блискавично зреагував на її прохання в особі своїх працівників музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької, в скорому часі передавши Дарії Зав'яловій таких аж шість пар. І не він один. Тобто ще одне підтвердження, що людям Перший театр подобається.
Та й потреби в усіх однакові, просто можливості (власного організму зокрема) різні.
"Дехто помилково вважає, що це вистава, орієнтована виключно на людей з особливими потребами , - говорить художній керівник Першого театру Юрій Мисак. - Однак це не так. Та й потреби в усіх однакові, просто можливості (власного організму зокрема) різні. "Пливе човен" – для всіх. Це ще одна нагода помітити, що в цьому світі є ще хтось".
Ярина Коваль
Фото Ярини Коваль
Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.