"Промоція культурного продукту залежить тільки від того, чи зачіпає він когось", – Григорій Семенчук

Григорій Семенчук живе, координує культурні проєкти, створює вірші й музику у Львові. Якщо поєднати його іронічні й метафоричні тексти з мелодіями, то вийде хіп-хоп. Саме цей жанр найбільше характеризує сольний проєкт BRAT, який речитативом вербалізує реальність. Про анонімність у сучасному світі, Іздрика, музику та літературу, ФОПів і лісоруба з-під Києва Григорій Семенчук розповів журналістці "Еспресо.Захід".

Розкажи, чим ти займаєшся зараз і в яких проєктах береш участь.

Мою діяльність можна розділити на кілька напрямів. Усе ще вважаю, що трохи письменник. Сподіваюся, скоро з’явиться моя нова поетична збірка, яку написав ще 2018-го. Маю надію, що це станеться після важкого 2020-го в легкому й оптимістичному 2021-му. Крім того, працюю як культурний менеджер. Це пов’язано з різними проєктами, але передусім із мистецькою радою "Діалог", яку очолюю. Є кілька задумів на цей рік, зокрема у співпраці з різними інституціями. Робимо постійні авторські події, як-от "Місяць авторських читань". Також як куратор літературної частини залучений у проєкті "Art.Resistentia", що передбачає підтримку незалежних і неінституалізованих митців. Це реалізує мистецьке об’єднання "Драбина". Хочемо допомогти артистам, які торік мали спад творчої діяльності. Ну, і як музикант маю три іпостасі: DRUMТИАТР, україно-німецький Landschaft, сольний BRAT. Окрім того, пишу тексти для інших музикантів і творчих проєктів.

Якщо не секрет, то в якому видавництві вийде твоя поетична збірка?

Це Київське видавництво "Люта справа". Сподіваюсь, що вже можна розказувати й на мене не образяться.

А громадська діяльність? Маєш якийсь стосунок до "Емаус-оселі"?

Це зараховую до волонтерства. Близько 10 років допомагаю спільноті "Емаус-Оселя", яка бере під опіку людей, що не мають житла. Зараз допомагаю їм у представленні діяльності за кордоном у русі "Емаус-Європа".

Щодо проєктів для незрячих. Розкажи про "Pinsel.АR"?

Це проєкт, який розпочали з "Діалогом" ще 2018-го. Взагалі, наше об’єднання задумане як платформа, що може надати підтримку незалежним кураторам, які хочуть щось зробити, але не мають ресурсу втілити це. Є митці з хорошими ідеями, але вони розгублені, не знають, як просувати результати своєї роботи. От "Pinsel.АR" – це приклад того, що ми колись почали, зараз воно діє автономно. Торік вони відкрили тактильну експозицію. Маємо ще один проєкт спільно з "Pinsel.АR", що пов'язаний з надбанням Іоана Пінзеля, яке експонують у Мюнхені в Баварському національному музеї. Це три маленькі боцетто – ескізи скульптур Пінзеля, які, фактично, є єдиним його спадком у Європі, крім Польщі.

Читайте також: Ангел у руках: Львівський музей Йогана Георгія Пінзеля відкрив постійну експозицію для незрячих.

А що зараз із DRUMТИАТРом? Коли почуємо твою з Іздриком "Осінню осанну Забужко Оксані"?

DRUMТИАТР на затяжній чотирирічній паузі. Останні пісні виходили 2016-го. Відтоді лише концертуємо. Виступаємо на запрошення, але не робимо нового матеріалу. З Юрком підтримуємо дружні стосунки. Проте він живе в Калуші, а я у Львові, тому не дуже часто перетинаємось.

Що спонукало зробити сольний проєкт? І, знаю, що музиканти не люблять цього запитання, але чому така назва?

З’ясувалося, що зовсім не складно бути анонімним у нашому сучасному світі.

У мене є багато літературоцентричних проєктів, тобто DRUMТИАТР, Landschaft. Подумав, що було б цікаво відійти від літературного контексту. Саме тому проєкт на початку був анонімним. Ніхто не знав, що це Григорій Семенчук. Я спробував зробити такий експеримент, щоб подивитися, як мене сприйматиме аудиторія без знання мого літературного бекґраунду. Зараз уже кажуть, що це альтер еґо поета Грицька Семенчука. Можливо, й так. Мені було важливо й завжди хотів зробити щось хуліганське. BRAT із DRUMТИАТРом подібні музично, але те, що я роблю в BRATi, більше не для літературної тусовки, а для широкого кола слухачів української музики.

Чому BRAT? Є багато пояснень. По-перше, колись завжди хотілося мати старшого брата: я єдина дитина в сім’ї. По-друге, в англійській мові це слово сленгове й має різні значення: "відшиблений", "шизанутий", "дивний". Третя причина, брат – це цікаве слово, яке універсальне в нашому східноєвропейському світі.

Можливо, знаєш "Радіо Скорбота"? Спершу ведучий там теж був анонімним. І знайомі, які чули подкасти, говорили Василю Коліснику, мовляв, там такий самий голос, як у нього. Чи було в тебе щось схоже?

У мене було дуже багато схожих історій. Перший запис BRATа, який вийшов, з'явився в інтернеті наприкінці 2017-го. На початку 2018-го вже вийшов альбом. Музика розходилася поміж люди й час від часу почали приходити повідомлення від друзів і знайомих: "Слухай, я десь таке подібне чув. Це не ти часом?". Це веселило й дивувало. З’ясувалося, що зовсім не складно бути анонімним у нашому сучасному світі.

Добре пам'ятаю одну історію. Перший концерт був 2018-го на фестивалі електронної музики "Гамселить" у Тернополі. Я приїхав туди на саундчек, а за віджейським пультом сидів старий знайомий зі Львова. Підійшов привітатися і кажу, що надіслав відеоряд, який має бути, коли виступатиму. Він подивився і каже: "То це ти BRAT?". Тому такі історії були. Зрештою, це сприяло активним розмовам про те, хто ж такий BRAT. Одного разу задумався над тим, щоб виступати в масці, але це ж незручно. Та й узагалі, якщо вже виходиш до аудиторії та промовляєш щось від свого імені, то варто бути з нею сам на сам, бачити реакцію. Щоб люди розуміли, хто я є. Після виступів деанонімізація знівелювала таємничість. Зараз вона зникла. І це, мабуть, добре.

У твоїх двох збірках тексти ліричні. Там геть інші образи, ніж у музиці. Твоя музика протестна?

Так, це музика протестна. Не можу порівнювати BRATа й те, що роблю в літературі. Музика протестує проти тих речей, які мене турбують, і їх доволі багато не тільки в українському, а й у світовому сьогоденні.

А чому саме хіп-хоп? Це така тяглість із DRUMТИАТРУ? Бо знаю, що любиш Моррісона і The Doors.

На моєму, як-то кажуть, користувацькому рівні, створення хіп-хопу – це щось ідеально просте і приємне.

Я взагалі дуже багато різної музики слухаю і різним надихаюся. Не тільки хіп-хопом. Проте й раніше він був для мене дуже близькою музикою. Принаймні такою, про яку міг сказати, що знаю, як її створювати. На моєму, як-то кажуть, користувацькому рівні, створення хіп-хопу – це щось ідеально просте і приємне. Саме тому, мені здається, цей жанр завоював увесь світ. Це універсальна музика, яку може зрозуміти майже кожен. Вона нескладна, хоча намагаюся зробити її складнішою. Знову ж таки, якщо говорити про поєднання поезії з музикою, то це перше, що приходить на думку. Це жанр, який зрісся з поезією, почуттям слова. Та й не знаю, чи можна назвати мою музику чистим хіп-хопом. Особливо останній альбом, бо там змішалися різні жанри. Я не стараюся дотримуватися чогось конкретного, і коли пишу пісню, то до кінця не знаю, якою вона буде. Велику роль у сприйнятті відіграє те, що виступаємо наживо з барабанщиком. Це вже виглядає подібним до року, хоча й без гітар. Дискусії точаться й довкола того, чи мою музику можна назвати хіп-хопом або репом. Ну, музичні критики пишуть, що це альтернативний хіп-хоп. Тоді нехай буде так. Я ще додав би до цього визначення слово "експериментальний".

Схарактеризуй свої альбоми.

Перший альбом "V$TAVЛЯЄ" найбільш саркастичний і жорсткий з усіх. Хоча там проникливі ліричні пісні. Наприклад, про Анджеліну Джолі чи "Ти не дзвониш до своєї мами". Він дуже різний і великий. Якби повернувся в минуле, то, можливо, не випускав би всі треки відразу. Вони відрізняються настроєво, але це такий типовий перший альбом, коли виконавець напрацьовує матеріал.

Другий – "Томос". Там лише три пісні. Як на мене, то всі дуже веселі. Самоіронія й радість цього альбому в тому, що це легалізація себе як BRATа. Бо дуже часто виконавці роблять проєкти і зникають після першого альбому. От тому це моє затвердження, власний томос.

Третій альбом "Культурний шок" – це щось між першим і другим. Він, як на мене, хоч і злий, але виважений, метафоричний. Там жанрово різні треки, але, загалом, він танцювальний.

А що каже про музику BRATа Іздрик? Як він реагує та коментує?

Багато моїх друзів є рецензентами. Наприклад, точно знаю, що улюблена пісня Іздрика – це "Папі тяжело". Коли він уперше почув її в мене вдома, то просив, щоб поставили на повтор і не вимикали.

Ти казав, що музика дає змогу висловлюватися доступніше, зрозуміліше й на ширшу аудиторію. Чи відчув, що це поширилося поза межі твоєї "інформаційної бульбашки"?

У мене немає бажання сподобатися всім і залізти в кожну голову, проте відчуваю, що все досягає цільової аудиторії.

З'явилися слухачі, які ніколи не знали, хто такий Григорій Семенчук. Думаю, є лише 20-30 тисяч осіб на території нашої великої держави, які регулярно читають українські книжки, цікавляться українською літературою. Тих, хто слухає музику, значно більше. Звичайно, й у літературі в мене було таке, коли люди писали та дякували за тексти. А з появою BRATа бувають повідомлення у такому стилі: "Завдяки твоїй пісні я щоранку встаю з ліжка". Це надзвичайно приємно, бо означає, що я працюю не дарма. У мене немає бажання сподобатися всім і залізти в кожну голову, проте відчуваю, що все досягає цільової аудиторії. Приємно, що музику слухають діти друзів, яким 15-16 років. Приємно, що її слухають і мої ровесники, і старші люди з різними зацікавленнями: від письменників та артистів до волонтерів і військових. BRAT створив навколо себе середовище. Тепер треба розширювати його.

У післямові до твоєї першої збірки "Внутрішній джихад" Павло Нечитайло пише, що бути талановитим недостатньо. Треба вміти займатися промоцію і заявляти про себе світові. Як ти популяризуєш музику?

Безперечно, мене цікавить всебічна промоція, але не скажу, що дуже цим займаюся: немає бажання залізти в кожну праску.

Іноді випускаю кліпи, бо, як не парадоксально, музику оцінюють переглядами. За два роки зіграв багато живих концертів. Безперечно, мене цікавить всебічна промоція, але не скажу, що дуже цим займаюся: немає бажання залізти в кожну праску. Приємно, коли з'являються рецензії та відгуки людей. Якщо говорити про соцмережі, то теж стараюся цим займатися. Хоча, наприклад, така річ як "сторіс" шалено бісить. Дивлюся на це з філософської точки зору. "Сторіс" показують наш сучасний світ, ритм, у якому щось існує лише 24 години.

Промоція культурного продукту залежить тільки від того, чи зачіпає він когось. Якщо сподобалося, то людина обов'язково дасть прослухати це п'ятьом друзям. Плюс маю широке середовище читачів, які знають мене як поета та культурного менеджера. Сподіваюся на їхній промоційний ресурс та авторитет.

Багато твоїх пісень – про конкретні явища. Наприклад, ФОПи. Через 10 років, можливо, люди до кінця не розумітимуть про що йдеться. Доведеться декодувати символи.

Я ФОП з 2011 року. Минуло десять років, а це не просто не зникло, а набуло актуальності. Взагалі, пісню написав 2018-го. ФОП – субкультура людей, які називають себе самозайнятими особами. У здоровому суспільстві вони – рушійна сила і до них треба дослухатися. Це легалізація своєї особистої сутності для держави.

Ти казав, що музику слухають і діти 15 років, і старші. Як уявляєш свого слухач? Хто приходить на концерти?

Перший концерт був на фестивалі електронної музики, тому там були ті, хто не цурається рейвів. Другий грали на розігріві метал-гурту SOOM із Харкова. Там аудиторія навіть слемилась. Тому публіка, яка слухає BRAT, теж строката. Коли ж мене питають про якусь цільову аудиторію, то дивлюся статистику в SoundCloud. Там можна глянути, хто слухає найбільше. От за весь час найактивнішим є лісоруб з-під Києва. Я був здивований. Дивлюсь, а там на аватарці суворий чоловік з бородою. Знайшов його в соцмережах, щоб просто знати, що це за людина, яка три роки є нашим найвідданішим слухачем. Глянув на його профіль, а він на великому крані з великою бензопилою ріже дерева. Це ж прекрасно.

Коли шукала інтерв'ю з тобою чи рецензії на музику, то бачила більшість позитивних, а часто й гучних заяв. До прикладу, журналіст Сашко Ковальчук із "Варіантів" назвав тебе "найкращим галицьким артистом". Як ставишся до цього?

Звичайно, це мені це лестить. Хоча не знаю, чи можу претендувати на титул найкращого поета, найкращого менеджера, найкращого музиканта... Точно знаю, що написав кілька непоганих віршів і пісень, зробив кілька важливих культурних проєктів. Проте коли про тебе пише стороння людина в такому ключі, це, звичайно, приємно, хоч і не з усім погоджуюся.

Нещодавно один із журналістів написав у своєму огляді, що я "король альтернативного репу". Тепер жартую зі своїми близькими: називайте мене "його альтернативна величність" або "ваша альтернативна високосте"! Це навіть звучить смішно.

Чи можна буде після карантину й усіх заборон почути BRAT наживо?

Так, у планах є концерт у Львові, в Києві. Маємо переговори навіть про концерти за кордоном.

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал