Журналістка "Еспресо.Захід" зустрілася із легендарними захисниками летовища.
Вони називають себе звичайними українськими захисниками, а в народі назвали їх "кіборгами". Сепаратисти-бойовики боялися їх до нестями. У січневі дні 2015 року у Донецькому аеропорту точилися пекельні бої, де наші воїни відбивали атаки найпрофесійніших російських військових.
Фото: Олег Височанський
Обороняти доводилося не лише термінали летовища, а й увесь периметр, який охоплював Водяне, Опитне, Піски. Для Олега Височанського, котрий нині є директором Львівського будинку офіцерів, бої за аеропорт розпочалися 13 січня, коли він зі своєю ротою зайшов на ротацію.
"Атмосфера була невеселою. У мене було завдання зібрати 20 військових. Я мав особливі критерії. Не залучав хлопців, у яких тільки народилися діти, а лише тих, хто був без сім’ї або ж старших. Ми розуміли, що для частини це - квиток в один кінець, - пригадує командир 9-ї роти 3-го батальйону 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Олег Височанський. - Ми вивчали карти, готувалися, знали, що це буде наше бойове завдання. Тоді вже існувала легенда про кіборгів. Наш третій батальйон був на 100% мобілізований, це був зріз суспільства. У нас воювали хлопці від водія, таксиста до айтішника, вчителя чи підприємця".
Фото: Олег Височанський
Українські військові відбивалися від атак спецпідрозділів російської десантури та "кадирівців". І це все робили звичайні, вмотивовані, трохи навчені українці. Найзапекліший бій тривав майже добу. Розпочався він 16 січня і тривав до ранку наступного дня.
"Наші вороги хотіли красиво поставити свій прапор, попросили перемир’я, щоб забрати тіла, позбирати той фарш, який полишався по терміналу, - з гордістю розповідає Олег Височанський. - Ми їм дозволили. Хоча наступного разу я б цього не робив. Ворог дуже підлий, з ним не можна шляхетно поступати. Є правила війни, яких потрібно дотримуватися… А вони нас труїли нервово-паралітичним газом, що є військовим злочином. Вони заклали вибухівку під час перемир’я, коли забирали поранених. З "москалями" домовлятися не можна або говорити не довше автоматної черги".
Пекельні бої припали й на час Різдвяних свят. Але це не стало на заваді відсвяткувати Різдво. Хоч і під потужними обстрілами, але в українських традиціях.
"Перше наше завдання було охороняти першу танкову 120-у мінометну батарею. Вона була з Чернігова, хлопці з березня воювали,- пригадує командир роти. - Підходила Свята вечеря і я запропонував організувати її. Хлопці казали — роби, Олегу, як ти знаєш, бо в нас олів’є, холодець, шампанське. Ми ретельно підготувалися: з’їздили в райцентр, купили продуктів. У нас була справжня вечеря з сушкою, кутею, оселедцем та колядою".
У всіх була одна мета — захистити Україну від агресора та зберегти її територіальну цілісність. Давалася ця справа неабиякими силами, героїзмом людей, які зупинили ворога. І заслуга в цьому не лише військових. Командир третього батальйону 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Валерій Курко у коментарі журналістці "Еспресо.Захід" зазначає, що чималу роль в обороні відігравали медики та водії.
"Я розкажу про медиків зі свого батальйону. До прикладу, Ігор Зінич, будучи пораненим, не залишив свій пост. Таким вчинком він підняв дух і зберіг життя тим, хто зі зброєю в руках боронив нашу землю. Або ж Анатолій Маркус — водій. На медичному автомобілі робив рейси за пораненими. Його машина була прострелена зі всіх боків, навіть на підголівнику виднілися сліди від кулі. Слава Богу, залишився живий, його ангел-охоронець зберіг йому життя", - пригадує Валерій Курко.
Командир бригади додає: аналізуючи нині ці події, може засвідчити, що кожен метр аеропорту - місце подвигу. І не лише на летовищі, а й довкола нього.
Фото: Олег Височанський
Героїчна оборона Донецького аеропорту тривала 242 дні. Тепер у січні "кіборги" щороку їздять на схід, аби згадати тих, хто загинув під уламками терміналу. Відвідують також і рідних полеглих. Але впевнені, утримання аеропорту не було даремним, ворога вдалося зупинити.