"Законом про "інвестняню" держава визнає, що бізнес сам не дає ради з бюрократією та корупцією”, – Роман Матис

В Україні не поспішають няньчити інвесторів. Закон про "інвестиційних нянь", який ухвалили ще в середині грудня, досі навіть не скерували на підпис президенту. Втім, навіть якщо документ набуде чинності, це ще не означає, що в Україну посиплються інвестиції. У цьому переконаний екскерівник управління інвестицій Львівської обласної державної адміністрації Роман Матис. За його словами, в здоровому демократичному, ринковому суспільстві така функція, як інвестняня, взагалі не повинна існувати.

"Закріплювати у законодавстві опцію "у нас все х...во, але ми вам допоможемо"... Це смішно!"

– Цим законом держава фактично визнає, що у нас бізнес сам не може дати собі ради з бюрократією та корупцією, – каже Роман Матис. –  Я прийшов в управління інвестицій з бізнесу, тож мав чітке розуміння, що в країні, на жаль, є проблема у спілкуванні бізнесу і влади, з бюрократією, з корупцією, з тотальною недовірою до дій влади. Щоб змінити ставлення бізнесу до органів влади, ми почали займатися супроводом інвестпроєктів. З мого боку це було чесне визнання існування проблем. Так, це ручне управління, але це мав бути тимчасовий інструмент, який був необхідний, поки ми не приведемо законодавство України до нормальних світових практик. Але закріплювати в законодавстві опцію “у нас все х...во, але ми вам допоможемо”... Це смішно! Інститути влади мали б моніторити настрої бізнесу, співпрацювати з бізнесовими асоціаціями. Звісно, що бізнес завжди по максимуму відстоюватиме власні інтереси, тому не всі 100% їхніх бажань можуть бути враховані, але хоча б найважливіші. Проте фіксувати на центральному рівні, що в нас не все добре і ми створюємо якихось комісарів, які допомагатимуть бізнесу, – це неправильно. Це може бути виключно тимчасовим заходом.

– Наскільки інвестиційний менеджер може прискорити отримання документів і дозволів?

Компанії, які будували цех чи фабрику з нуля, скажуть вам, що за оптимальних умов – це понад рік часу. У нашому досвіді за оптимальних умов – це пів року. І це логічно, бо якщо ви сьогодні отримали дозвіл на початок будівництва, то завтра ви не зможете отримати дозвіл на введення в експлуатацію. Відповідно до будівельних вимог, бетон застигає тридцять днів. Тобто не важливо, якого масштабу виробництво – тисяча квадратних метрів чи сто тисяч, за пів року можна збудувати. Якщо немає затримок з фінансуванням, підрядники вчасно виконують роботи, а чиновники не зволікають з видачею документів. Перший проект, який ми запускали вже за моєї участі, – компанія "Фуджікура". З моменту прийняття рішення до введення в експлуатацію минуло 5,5 місяця. Ця компанія має 22 заводи по світу. На відкриття привезли генеральних директорів з інших заводів, щоб показати проєкт, який був реалізований найшвидше. Тобто в них ніде не було такого досвіду, що за пів року з землі може постати виробництво й почати працювати. 

У законі передбачено, що на інвестиційних нянь можуть претендували лише ті компанії, які готові інвестувати щонайменше 20 мільйонів євро і створювати 80 робочих місць. Чи багато знайдеться потенційних інвесторів, які готові вкладати такі суми?

Я не до кінця розумію логіку, що держава підтримуватиме лише тих, хто інвестуватиме від 20 мільйонів. Навіть інвестувавши один мільйон євро, можна створити 50-80 робочих місць. Логіка такого обмеження хіба що в тому, що не вистачить "нянь" на всіх. Інвестиційний менеджер –  робота, яка вимагає багато зусиль. Коли ми лише почали працювати в ЛОДА, то перш за все поїхали в райони, аби пояснити, що ми готові допомагати їм. Пригадую першу таку зустріч. Я сидів з керівником відділу супроводу інвестпроєктів і ми розповідали, як ця модель має працювати. Мовляв, ми знаємо, що компанії зараз потрібна допомога, тож можемо вам допомогти тим-то й тим-то, зберегти ваш час. І бачу, що керівник того підприємства мені киває, а в мене враження, що в неї на чолі біжуча стрічка: "Скільки він попросить?". Потім, коли більше компаній зрозуміли, що ми справді допомагаємо, запрацювало "сарафанне радіо". 2017 року ми перезустрічалися з усіма районами (їх тоді було двадцять). Потім  бізнес уже сам почав до нас звертатися зі своїми проблемами. У якийсь час ми зрозуміли, що в нас в одного працівника одночасно в супроводі могло бути 25 проєктів і люди просто фізично не встигають. Тоді попросили в кожному районі й місті обласного визначити одну людину для супроводу інвестпроєктів. Ми отримали додатково 29 працівників. Далі завели CRM-систему, завдяки якій наш працівник бачить, який проєкт у якій службі який документ має отримати, і який чиновник за це відповідальний. От ми бачимо, що така-то компанія має отримати такий дозвіл. Якщо не отримала, визначаємо причини. Ручний менеджмент –  це дуже масштабна історія, а до кожного інвестора “няню” не приставиш.  Але з іншого боку, чим кращий підприємець, який інвестує 20 мільйонів, від підприємця, який інвестує п'ять чи десять мільйонів? Чи десять підприємців, які інвестують по два мільйони?

"Міф, що іноземні компанії не користуються офшорами. Офшор – це легальний зручний інструмент уникнення оподаткування"

Норма про те, що не можуть скористатись підтримкою компанії, у яких понад 50% власності офшорних компаній, також відсіче частину претендентів на "нянь"?

Невелику. Кажуть, офшорні гроші – це гроші олігархів, які повертаються в Україну. Але нехай хоч так повертаються. Вони ж все одно потрапляють в економіку України, створюють робочі місця, платять податки. Навіть якщо ти повернув гроші в Україну й не інвестував, а просто витратив їх тут. Усе одно ти заплатив податки, хоча б ПДВ. З іншого боку, міф, що іноземні компанії не користуються офшорами. Офшор – це легальний зручний інструмент уникнення оподаткування. Чому Google, Facebook свого часу переїхали в Ірландію? Бо там прекрасні умови. Це теж, по суті, офшор. Там низькі ставки оподаткування, тому компанії перереєстровуються туди. Але це ринковий процес.

Скажімо, великий інвестпроєкт, який реалізують зараз у Львівській області. Там операції пройшли по офшорах з обох сторін. Але вони створюють тут кілька тисяч робочих місць. Так, продавець земельної ділянки уник українського оподаткування. А хто платитиме нам 24%, якщо можна заплатити 6% в офшорі? Може, варто знизити податки до того рівня, щоб підприємець думав, чи йому ризикнути і пройти через офшор, але з можливими наслідками у вигляді посиленого інтересу з боку податкових служб, чи все ж платити тут. Офшор – це ж не нуль! Там теж треба сплатити податок. 

"За п'ять років роботи з інвесторами я не раз чув: дивіться, а в Македонії те, а в Сербії те. А ти сидиш голий-босий і маєш переконати їх, що краще вкладати кошти сюди"

У законі йдеться про те, що державна підтримка – не більш ніж 30% вартості інвестицій. Про яку саме підтримку йдеться? І з яких бюджетів виділятимуть ці кошти?

Йдеться про інфраструктурні рішення. Насправді поки що не зрозуміло, хто саме має фінансувати це. Гадаю, місцева влада буде зацікавлена провести дорогу до ділянки, якщо бачитиме, що інвестор відповідає їхнім вимогам. Ми насправді дуже конкурентно слабкі порівняно з іншими країнами в плані стимулів для інвестора. І йдеться не лише про дороги чи підведення комунікацій. У деяких країнах платять компенсації за кожне створене робоче місце. За п'ять років роботи з інвесторами я не раз чув: дивіться, а в Македонії те, а в Сербії те. А ти сидиш голий-босий: без індустріальних парків, без спеціальних податкових умов для інвесторів. І маєш переконати їх, що краще вкладати кошти сюди. Та все ж нам вдавалось. Якщо не брати Київську область, а це столиця, і в будь-якій країні світу саме у столицю йде найбільше грошей, ми стабільно на другому-третьому місці за обсягом інвестицій. Ми підбивали підсумки 2020 року. Лише за перше півріччя – 146 мільйонів доларів. А за за п'ять років – майже мільярд. 

Які конкурентні переваги Львівщини?

Є три чинники, які впливають на собівартість продукції: вартість енергоресурсів, сировини та  робочої сили. Це універсальні показники. Якщо ти розумієш, що твій тип виробництва вимагає тисячу робочих місць, то ти шукатимеш насамперед ті країни, де низька вартість робочої сили. Далі – специфіка кожного бізнесу. Важлива також логістична складова. Наприклад, цього року ми опрацьовували компанії, які імпортують  на європейський ринок продукцію з азійського ринку. Насамперед мова про Китай. По-перше, тренд релокації виробництва започаткувався вже років три тому. Коли я востаннє був у Китаї, то спілкувався з менеджером середньої ланки у Шанхаї. Його зарплата становила орієнтовно 2,5 тисячі доларів. З них 1300 він віддає на житло. Тому коли нам далі розказують, що в Китаї працівники працюють за миску рису і живуть у бараку, то то це далеко не так. Працівник там став дорогим. Найнижче оплачувана робота – це все одно доларів 800. Тому Китай уже не такий цікавий з погляду дешевої робочої сили. Якщо ж йдеться про виробництво лише для ринку ЄС, то перепрошую, але доставка за 9000 км коштує грошей. Логістика в принципі недешева складова. Усі сміються з Аррle, бо він випустив 12-й айфон без зарядки й у коробці майже нічого немає, крім самого телефону. Але це дало можливість удвічі зменшити коробку. Тепер у стандартний контейнер влазить удвічі більше продукції. Коли йдеться про мільйони одиниць продукції, то в такий спосіб можна серйозно зекономити на логістиці. Ми моніторили компанії, продукція яких іде виключно на європейський ринок. Пропонував їм розглянути Україну, насамперед Львівщину, як варіант для розміщення свого виробництва. Ми зробили майже 4000 контактів. З того лише кілька десятків фідбеків. Але ми це робили, не виходячи з кабінету, бо ж карантин. 

Як вдається переконувати інвесторів, якщо фактично немає чим їх "підкупити"?

Я прийшов з бізнесу, тому звик оцінювати усе з точки зору бізнесу. Якщо країна каже: прийдіть, у нас тут і зарплати маленькі, і землю безкоштовну ми вам дамо, і комунікації, і ще й за кожне створене робоче місце будемо доплачувати, то з погляду бізнес-логіки щось тут не те. Я просто запитував інвесторів: а вас нічого не насторожує в такій пропозиції? Річ у тім, що люди в таких країнах, як Македонія, не хочуть працювати. У них ментальність така. У них море, пісочок, вони не побіжать на заводи. Тому країнам доводиться так мотивувати інвестора. Польща мотивує теж, але на локальному рівні. Гміни самі вирішують, які преференції надати. Податкове право для всіх однакове, особливих преференцій для створення робочих місць немає, але, попри це, компанії активно туди інвестують. А все тому, що бізнесу потрібні зрозумілі умови роботи і стабільність. Насправді всі ці преференції – це гарно звучить з політичної точки зору, але інвестор оцінює їх з калькулятором у руках. І на жаль, ми не маємо головного аргументу для інвестора: правового врегулювання суперечок.

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал