Львів огорнула "Казка на білих лапах"

Сьогоднішньої фотовиставки "Казка на білих лапах" у "Форумі" як частини унікального однойменного інклюзивного мистецького проєкту не було би, якби вісім років тому артист і композитор Вокальної формації "Піккардійська терція", лауреат премії ім. Т. Шевченка Ярослав Нудик якраз напередодні Різдва – 6 січня – не прийшов з якогось дива до репетиційної (коли там нікого не було, бо всі вже готувалися до свята), не закрився там і не вийшов звідти пізнього вечора з дев'ятьма готовими піснями в кишені. Яка сила ним тоді покерувала, Ярослав Нудик не може пояснити донині. Бо більше не мав у житті жодного схожого випадку, інформує "Еспресо.Захід".

"Різдво – це улюблена моя тема з дитинства, – розповідає нам Ярослав Нудик. – Я, коли ще був у класі шостому-сьомому, мріяв написати оперу на різдвяну тему, зокрема арію Ірода, який не тільки страшний та неприємний тип, а й шалено драматичний. Сам я поезій вже не пишу – моя власна поетична творчість завершилася написанням вірша "Йшли селом партизани" (що став піснею), і на тому крапка. Але колекціоную поезію, яка мене чимось зачіпає. Зокрема, серед різдвяних текстів – це вірші, починаючи від XVII століття до наших днів. Музикою того дня відгукнулися в мені різдвяний вірш-травестія невідомого бурсаки, Яків Годемчук, Олекса Стефанович, Віра Вовк (з якою приятелюємо із 2008 року), інші. І я сам не міг повірити, що несу додому дев'ять нових пісень, аранжування яких згодом зробили Роман Лозинський, Дмитро Кацал, інші, аж поки тепер для "Казки на білих лапах" його не зробив наш "піккардієць" Андрій Капраль".

Властиво, сама "Казка…" народилася зі збігу обставин: Ярослав Нудик прийшов до Ресурсного центру освітніх інформаційних технологій для осіб з особливими потребами Національного університету "Львівська Політехніка" начитувати виданий шрифтом Брайля "Дитячий Кобзар". Однак ближче поспілкувавшись з його невтомною енергійною очільницею Оксаною Потимко, почав глибше цікавитися та перейматися світом незрячих людей. Так виникла ідея, щоб разом із "піккардійцями" заспівали талановиті незрячі діти, а згодом й ідея мюзиклу – "Казка на білих лапах" (назву виставі-мюзиклу дав рядок із вірша Миколи Вінграновського), що в підсумку не лише презентував вишукане сценічне дійство, а й сприяв появі нових якісних інклюзивних практик.

"Коли в сім'ї з'являється незряча дитина, батьки часто переживають стан шоку, плачуть, не знають, що робити, – говорила на відкритті виставки Оксана Потимко. – Я таким людям завжди кажу: "Не плачте, просто трохи почекайте і ваші діти виведуть вас у люди". Цей проект і став одним з таких шляхів, адже в ньому задіяні не лише дітки зі Львова, а й інших міст України".

"Цей проект став особливим і для мене, – ділиться враженнями дизайнерка, відома громадська діячка Івона Лобан, яка керує "Арт-студією Івони Лобан", що готувала для дітей різдвяні костюми, зініціювала видання кольорового альбому та за підтримки Департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської обласної держадміністрації організувала нинішню виставку. – Властиво, на момент підготовки ескізів цих костюмів я знала лише ідею дійства, але не знала його назви. Коли довідалася, то аж заніміла: "Казка на білих лапах", а в мене білий вертеп – всі герої в білих костюмах одного – молочного – відтінку, що різняться тільки фактурно. Ось це – знайти різні фактури одного відтінку, напевно, мені було найскладніше. Але я так скажу: всі завжди прагнуть побачити якісь невідомі світи. Втім, для цього не потрібно вирушати у ліси Амазонки чи на якісь примарні острови, а варто роззирнутися довкола: світ незрячих – як загадковий світ – зовсім поруч. І люди, які в цьому світі живуть, подекуди, можуть стати саме вашим супергероєм".

Варте уваги, що мюзикл "Казка на білих лапах", який презентували в січні 2020 року, побачили та почули не лише львів'яни. З ним також виступили у Рівному, Житомирі, Вінниці, Дніпрі та в столиці. Інші гастрольні плани наразі змінив карантин.

Як варте уваги й те, що проект, одним з результатів якого став альбом "Казка на білих лапах" (цю ініціативу підтримав Український культурний фонд, Львівська міська рада, БО "Фонд родини Нечитайло", Ротарі-Клуб "Львів-Леополіс") у ці дні має продовження у вигляді художньої фотовиставки, створеної відомим фотохудожником Ярославом Мончаком.

Як розповів "Еспресо.Захід" Ярослав Мончак, його захоплива "Казка на білих лапах" – це тільки живі кадри та живі ефекти, без допомоги фотошопу. Мова про метод подвійної експозиції з довгою витримкою. "Я готувався до гіршого, не дуже уявляв, як буду пояснювати незрячим діткам, що саме від них потрібно, – згадує Ярослав Мончак. – Однак виявилося, що ми розуміємося з півслова. Був дуже зворушений, коли до мене підійшла дівчинка, яка сказала, що уявляє, як я виглядаю, бо бачила мене у своєму сні. Ці діти неймовірні, і тішуся, що зумів створити їм достойну атмосферу".

До речі, уже незабаром музичний проект "Казка на білих лапах" очікують у Вроцлаві, Мюнхені та Відні. Не виключено, він представить там також і ті тематичні художні фотографії, які маємо нині шанс побачити у Львові.

Ярина Коваль

Фото Ярини Коваль

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.