Такі люди пробивають стіни: у Львові відкрили виставку до 80-річчя Ірини Стасів-Калинець

Експозиція є даниною пам’яті Ірині Калинець як ініціаторці створення музею-меморіалу "Тюрма на Лонцького".

Сьогодні, 8 грудня, у музеї-меморіалі "Тюрма на Лонцького" відкрили виставку, присвячену 80-річчю Ірини Стасів-Калинець. Також відбулася перша авторська екскурсія. Журналістка "Еспресо.Захід" відвідала подію.

Молода красива жінка, яка з погордою дивиться у фотокамеру КДБ. Мова про Ірину Калинець – дисидентку, поетку, одну з найактивніших львівських шістдесятниць, політичну у’вязнену радянських таборів, активістку українського національного і правозахисного руху, філологиню. Працівники музею Тюрма на Лонцького називають її мамою цієї інституції.

Фото: Zbruc

"80 років мамі цього музею Ірині Калинець. Людині, яка доклала зусиль, щоб у колишньому слідчому ізоляторі радянських спецслужб постав музей, двері якого відчинені для всіх. Це місце пам'яті загиблих тут у червні 1941 року. Пам'яті тих, хто став жертвами і нацистської, і радянської системи. Тепер музей – місце пам'яті також про Ірину. За останні 10 років це перша музейна виставка не з артефактів (хоч ми їх маємо багато), а з документальних свідчень", – розповідає журналістка та працівниця музею Вікторія Садова.

Виставку із 15 банерів, які передають основні віхи життя, підготувала історикиня Ірина Єзерська. Також науковиця готує книгу-дослідження про Ірину Калинець.

"Коли створювала експозицію, намагалася не просто переповідати відомі факти з підручників, а передати частинку її особистості, її характеру. Дібрала дуже красномовні світлини, які передають харизму Ірини Калинець. І люди, які її добре знали, і ті, що не дуже добре знали, завжди відзначали її харизму, що виявлялася в будь-якій ситуації. Жінці достатньо було кудись піти й просто мовчати, й інші звертали на неї увагу", – каже Ірина Єзерська.

Ірина Стасів-Калинець народилася 1940-го. Її дитинство було складним, як і будь-якої дитини, що жила в часи війни. Для неї, галичанки, було вдвічі важче через геополітичне становище. Сім’ю Ірини зачепили репресії, а кількість її однокласників постійно зменшувалась, бо репресували цілі сім’ї. Це вплинуло на формування характеру, хоча росла дівчина як звичайна радянська дитина. Вона любила вчитися. Попри те, що їй давалися легко і точні, і гуманітарні предмети, більше була гуманітарієм. З самого малку мала любов до літератури. Друзі згадують, що батько Ірини Стасів-Калинець не раз казав їй, щоб вона виходила подихати свіжим повітрям, але дівчина намагалася сидіти вдома і читати.

Львівський університет став тим місцем, де Ірина формується як особистість і як поетеса, знайомиться з майбутнім чоловіком Ігорем Калинцем та творчим колом однодумців. Він пригадує, що йому пощастило, бо мав з дружиною однакові погляди, подібні мистецькі смаки, тих самих приятелів. Ці речі приносили і радість, і горе у їхнє життя.

Фото: Історична правда

Подружжя товаришувало з низкою творчої інтелігенції. Серед них Валентин Мороз, В'ячеслав Чорновіл, Василь Стус, Михайло Горинь, Стефанія Шабатура, Іван Гель. У музеї зберігають збірку самвидаву "Зимові дерева" Василя Стуса з автографом. Її він подарував, коли брав участь у Вертепі й гостював у домі Калинців. Збірку невдовзі вилучили під час обшуку 12 січня 1972-го. Тоді саме почалися масові арешти української інтелігенції, а колядування 1972 року почали називати "арештованою колядою".

Засудили Ірину Калинець до 6 років ув'язнення в таборах суворого режиму та 3 років заслання за антирадянську агітацію та пропаганду. Через пів року такий же вирок дістав чоловік Ігор. Це на 9 років розлучило батьків з донькою Дзвениславою.

Після повернення до Львова Ірина Калинець бере активну участь у культурному житті. Створює групу "Євшан-зілля", Товариство української мови (ТУМ), "Меморіал", Народний Рух України. Бореться за права УГКЦ, працює начальницею Львівського обласного управління освіти, стає професоркою ЛНУ ім. І. Франка. Після затяжної хвороби померла 2012-го.

На відкриття виставки завітала й подруга Ірини Стасів-Калинець Любов Маринович. Вона згадує: "Ми з нею належали до "Союзу українок". Вона запалювала людей. Завжди підтримувала мене і чоловіка Мирослава. У неї був нелегкий характер, але саме такі люди пробивають стіни".

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал