Час настав

"У житті кожного хлопця настає час, коли він мусить зібратися з духом і ризикнути. Бо інакше – навіщо жити?" – волає Біллі – головний герой вистави "Каліка з Інішмаану" за п'єсою одного з найрепертуарніших драматургів світу ірландця Мартіна Макдонаха зі сцени Львівського театру імені М. Заньковецької. П'єсу володаря найпрестижніших премій у сфері театру та кіно (серед яких "Тоні", "Золотий глобус", "BAFTA" і навіть "Оскар" "за найкращий короткометражний ігровий фільм") втілив режисер Орест Огородник, інформує "Еспресо.Захід".

Зрештою, такий час, коли треба зібратися з духом і ризикнути, настає не тільки в житті хлопця, а й дівчини. Та й кожної людини загалом. Коли можна зробити вибір. Коли треба зробити вибір. Бо навіть, коли ти залишаєш усе, як є – це теж вибір. Хоч подекуди, в силу не залежних від тебе обставин – і вибір без вибору.

Ось про це вистава. Але не тільки про це – про людяність, прив'язаності, здатність емпатії, про очікування і мрії, цінності, вміння співіснувати, про те, що ранить, і про те, що гоїть, про багатоплановість людини, навіть коли видається, що з нею все зрозуміло.

І раптом виявляється, що життя людей на маленькому острові Інішмаан – одному з трьох Аранських островів біля західного узбережжя Ірландії – може в суті своїй мало чим різнитися від життя того чи іншого села чи селища в Україні: так само в локальних координатах нічого особливого не відбувається, бракує грошей для достойного життя, виїдає душу відчуття марноти. Зрештою, хтось більш чутливий не витримує і прагне вирватися за межі приреченості та звичного кола.

Таким "хтосем" за сюжетом є 17-літній сирота – "каліка" Біллі, який живе на утриманні двох дивних тітоньок і прагне довідатися таємницю свого народження. А ще – якось змінити своє життя, хоча на таку ймовірність нічого не вказує. Коли він довідується, що на сусідній острів приїжджає кіногрупа з Голлівуду знімати стрічку про життя мешканців острова, він докладає максимум зусиль, щоб туди потрапити й спробувати здійснити свою мрію. Але чи стане він зіркою Голлівуду, чи знайде відповіді на питання, які його дуже хвилюють, зрештою, як і власне щастя – ідіть і дивіться.

Я ж – про інше. Про акторську майстерність, у вимірі якої про Дмитра Каршневича, як виконавця головної ролі, хочеться сказати найперше. Думається, так – до найменших нюансів – вжитися в образ людини з обмеженими фізичними можливостями – в поставі, жестах, мові, міміці, рухах – не кожному під силу. І видається, саме ця роль серед усіх, що випадали Дмитру Каршневичу в його акторській біографії як мірило його внутрішніх можливостей та вмінь – найсильніша. Так і хочеться сказати, аплодую стоячи.

Хоча "заньківчани" з галереєю образів цієї ірландської комедії (яка, попри певні смішні моменти, радше тягне на драму) впоралися добре. І – за сюжетом – "молодняк" – Мирослава Солук з образом Хелен та Андрій Войтюк з образом Бартлі. І "старші" дійові особи.

Є ще один важливий момент, про який говорить це дійство, – не спішіть чіпляти на людей ярлики, хоч зазвичай так простіше. Однак навіть найбільший поганець може бути здатним на найкращі вчинки. Місцевий пліткар Джонні (в його образ майстерно перевтілився Ярослав Мука), до якого упродовж дійства в глядача росте неприхильність і навіть ворожість, раптом під кінець вистави відкриває всім свою співчутливу та широку душу.

Знаючи, що Біллі дуже боляче переживає історію свого народження та втрату батьків, він розповідає йому, що насправді батьки дуже свого сина любили й пішли з життя тільки тому, щоб його врятувати – бо в день смерті застрахували своє життя, щоб ця страховка врятувала життя коханого сина. І лише з розмови тітоньок глядач дізнається, що Джонні збрехав. Насправді батьки хотіли сина-каліку втопити, а Джонні кинувся за ним і витягнув його зі штормового моря. І згодом, вкравши у рідної мами-п'янички її збереження, віддав ці гроші на лікування хлопчика. І це єдина історія – історія Біллі, – якою Джонні ні з ким не поділився. І та, яка насправді у межах дійства вражає найбільше.

Символічне й промовисте завершення вистави, в якому, як на мене, така філософія: байдуже, яке в тебе ім'я і які особливості, де ти живеш і в яких умовах – людина завжди скута тими чи іншими обставинами. Однак пам'ятаймо: в житті кожного настає час, коли треба зібратися з духом і ризикнути. Бо інакше – навіщо жити?

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.