У своєму есеї "Чому не було великих художниць" американська мистецтвознавиця Лінда Нохлін переконує, що проблема не в гормонах чи долях. Не в тому, що жінки менш талановиті. Себто не має значення гендерна історія. Питання тут в інституціях та освіті, у "білих плямах", з якими пов’язані політичні позиції, що визначали місце жінки в суспільстві. Вона згадує слова Джона Стюарта Мілля, який писав, що все звичне здається природним. Тому якщо жінки підпорядковуються чоловікам, то цілком природно це здається неприродним. Заново переосмислити й актуалізувати ідеї спробували виставкою "Чому у Львові будуть художниці?" у новому мистецькому просторі. Про це розповідає журналістка "Еспресо.Захід".
Не шукати логіки
Роботи чотирнадцяти художниць розмістили у трьох залах мистецького центру. Куратори розповідають, що вони всі ведуть діалоги: Жанна Кадирова – Аліна Соколова, Віка Довгадзе – АнтіГонна, Влада Ралко – Аліна Клейтман, KinderAlbum – Катя Лібкінд, Анастасія Руднєва – Ксенія Гнилицька, Катажина Козира – Катерина Єрмолаєва, Анна Сидоренко – Анна Звягінцева. Це задум організаторів. Деякі мисткині навіть не підозрювали про існування одна одної та познайомилися завдяки виставці.
Важливим моментом є те, що у два зали вхід дозволено лише повнолітнім. Можливо, саме так центр, який є муніципальним, заявляє, що готовий шокувати й провокувати мистецьке середовище міста.
Щоб зрозуміти виставку, потрібно любити сучасне мистецтво, яке грає не з сенсами та змістом, а на позір виштовхує переживання художника й має на меті дивувати. Тому хоч і не слід шукати логіки, але сприймати таке важче. Або ж треба, як мінімум, спробувати зрозуміти й піти на кураторську екскурсію за поясненнями. Проте один з кураторів – Олег Сусленко не зміг викристалізувати суть та мету його ідеї, пояснити, чому саме цих жінок він запросив і використав саме ці їхні роботи. Каже, що все дуже просто й трактувати нічого не треба. Тому питань стало ще більше. Зазначив, що хтось висловлює обурення, бо два чоловіки організували таке. Це, радше, теза з есею Лінди Нохлін, яка писала, що чоловіки можуть не до кінця розуміти проблеми, які мають жінки.
Одразу, коли заходимо в перший зал, у вічі впадає накритий і сервірований стіл. Якщо підійти ближче, то на тарілках не їжа, а зображення закривавлених тіл тварин, ножів. Це робота "Недільний обід" Влади Ралко, яка "веде діалог" з фото Аліни Клейтман. На знімках зображена сама художниця з величезним язиком. У неї покірний погляд жінки-домогосподарки. Поблизу – роботи Жанни Кадирової. Це тістечка та яскраві фрукти з бетону, асфальту й плитки. Мистецтво, яке може стати як їжа й річ для продажу.
Зі скульпторкою "говорить" живопис Аліни Соколової. До речі, копія її картини адаптована для людей з вадами зору. Тому до неї можна доторкнутися й на дотик відчути зображення. Організатори зазначають, що на виставці згодом з'являться нові експонати для незрячих.
Останнім діалогом у першому залі є Анастасія Руднєва – Ксенія Гнилицька з "Альтернативним жіноцтвом в історії". Вони уявили, як могли виглядати, де жити та що робити жінки-українки, які в різних століттях вивчали бій зі списом та левами, організовували гареми, створювали перші фотоколажі, заробляли шліфуванням лінз, вивчали філософію та етику.
Тіло як інструмент
Прохід до другої зали під знаком 18+. Тут художниці KinderAlbum та Катя Лібкінд використовують такі медіа як відео та аудіо. В описі робіт мисткині кажуть, що шукали точки дотику їхніх художніх практик та відповідь на питання, чому виставку так назвали. Віка Довгадзе та АнтіГонна показують публіці гротескне тіло. Оголені жінки, колажі з тіл плюють на сором та позбавляють себе будь-якої інтимності. Саме тут немає змісту, а є мета – здивувати. Можливо, саме це і є метою сучасного мистецтва, й не потрібно опиратися на своє розуміння прекрасного, а слід зважати на бачення художника.
В останньому, третьому залі, темрява. Тут "діалоги" ведуть Катажина Козира та Катерина Єрмолаєва, Анна Сидоренко та Анна Звягінцева. Серед усіх робіт найбільше дивує відео польської художниці Катажини Козири. В описі йдеться, що воно – частина багаторічного дослідження художниці, де вона розглядає мистецтво як спосіб здійснення мрій та фантазій. Головна героїня відеоряду – сама мисткиня, яка на вечірці до дня народження травесті-діви танцює символічний стриптиз. Катажина має перуку та макіяж як у травесті. Вона – символ табу й стереотипів.
Імпульс до діалогу
Чи сподобається львів’янам таке мистецтво – питання відкрите. Чи змусить воно замислитись, більше дізнатися про сучасних художниць та залучити ширші кола до обговорення – безперечно.
Учасниці виставки порушують безліч проблем. Але питання, чи могла бути історія жінок, якби вони використовували свій потенціал не щоб виживати, а заради творчості, звучить найпромовистіше. Якщо такий імпульс дає муніципальна установа, то до теми повертатимуться, діалог поширюватиметься. А чи будуть таки у Львові художниці? Організатори підкреслюють, що звісно будуть, бо будуть жінки.
Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.