Проїхати Львів за 9 хвилин: як водійка "швидкої" ламає стереотипи про професію
Оксана Захарків єдина жінка – водій "швидкої" на всю Львівщину і, можливо, єдина така на всю Україну.
Відколи з’явилися автомобілі, відтоді з’явився й стереотип, що за кермом мають сидіти тільки чоловіки. Мовляв, бути водієм – це чоловіча справа. Однак час вніс свої корективи. Тепер жінки по всьому світу кермують автомобілями, і статистика каже, що вони більш вправні, ніж чоловіки, адже за їх участю у рази менше стається ДТП. До того ж, міф про особливу витривалість чоловіків за кермом можна теж вважати великим перебільшенням. Адже, для прикладу, першим водієм, що проїхав навколо світу, був не він, а вона – німецька гонщиця Клеренора Штіннес, яка подолала 47 тис. км і витратила два роки на цю ідею.
Однак фактом залишається те, що із загального числа лише кілька відсотків водіїв, які працюють на великогабаритних машинах, – це жінки. Справді, не часто можна зустріти шоферку за кермом вантажівки, маршрутки чи якогось буса. Та завжди є винятки з правил.
Оксана Захарків вже десять років керує автомобілем швидкої медичної допомоги. Вона єдина жінка-водій у структурі Львівського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф і, можливо, що взагалі єдина шоферка "швидкої" на всю Україну. Оксана Захарків розповіла про свою роботу й чому вирішила обрати саме цю професію.
З дитинства любов до машин
Кажуть, щоб зрозуміти, ким стане дитина, треба придивитися уважніше до її улюблених іграшок. З дитинства ви більше любили бавитися ляльками чи все таки машинками?
Справді, з дитинства завжди більше цікавилася та бавилася машинками, ніж якимись ляльками. Зростала зі старшим братом, коли він і його компанія кудись ішли, то гуляла разом з ними. Скажімо, йшли вони грати футбол, то я за ними і теж бавилася у футбол. Тому так склалося, що від самого дитинства більше перебувала й любила бути у чоловічій компанії. Відповідно, зацікавлення до машин десь тоді з’явилося.
А коли вперше сіли за кермо?
У школі не було курсів з водіння, тому вперше сіла за кермо у 2004 році. Поставила собі таку мету, що маю закінчити курси автомобілістів, бо була мрія купити власний автомобіль. Записалася на курси. Без проблем закінчила й отримала права. Назбирала грошей і купила першу машину – ВАЗ 21011, або, як у народі кажуть, "копійка", "жигулі". Це було авто оранжевого кольору. А тоді у розпалі була Оранжева революція, то я на цій оранжевій машині об’їздила дуже багато міст!
Ви вже десять років працюєте водійкою "швидкої". Вертаючись у минуле, звідки виникла така ідея? Наскільки знаю, освіта ваша не пов’язана ні з медициною, ні з автомобілями.
Так, я бухгалтерка за освітою. Однак знайшла себе у зовсім іншій сфері. Їздячи на своїй машині, стала свідком одного ДТП. Спостерігала, як "швидка" оперативно надала допомогу постраждалим. Чомусь саме у той момент виникла думка, от би мені там працювати! Ця думка настільки засіла в голові, що почала розпитувати й дізнаватися, що потрібно, щоб працювати водієм швидкої допомоги. З’ясувала, що не так просто туди потрапити. Бо треба мати досвід роботи на великогабаритній машині не менш як три роки. Це не злякало мене, а навпаки – стало викликом. Здобула відповідну категорію посвідчення, знайшла роботу з розвезення товарів у магазини на великій машині, три роки так працювала, рахувала в календарику дні, і все для того, щоб втілити свою мрію – таки стати водійкою машини швидкої допомоги.
На 8 березня – особлива увага
А як відреагували в лікарні, чи було якесь нерозуміння, особливо з боку колег-чоловіків, мовляв, "що тут забула"?
Раніше у Львові працювали ще дві жінки – водійки "швидких". Це старші жінки, які працювали на першій підстанції. Коли прийшла подавати документи у відділ кадрів, то перше запитання начальника було: "А скажіть, будь ласка, як ви буде допомагати носити хворих?" Я відповіла: "Вибачте, але ж я не на плечах бути їх носити. Завантажила в машину й повезла". Пройшла випробувальний термін у три місяці і взяли мене на роботу. Тоді ще були старенькі "ГАЗелі" – це великі й важкі машини, якими не кожна жінка дасть собі раду кермувати. Але я справилася і по сьогодні справляюся зі своєю роботою.
Коли лиш прийшла, то були розмови, мовляв, навіть випробувального терміну не пройде, "куди вона лізе?" Та тепер на роботі відчуваю дуже велику підтримку, Я одна жінка-водій серед колег-чоловіків. Якось був кумедний випадок на 8 березня. Мені випала денна зміна. Приходжу на роботу, на зміні тоді було щось 11 машин, то кожен водій мене шоколадкою чи квітами вітав. То було мило, що всі мене згадали. Я їм тоді кажу: "Дякую, що не забуваєте мене". А вони у відповідь: "Ти одна в нас розочка в нашому чоловічому розсаднику" [Сміється. – Авт.].
Ви нині єдина жінка – водій "швидкої" лише на Львівщині?
На сьогодні я одна така шофера не лише на Львівську область, але й, цілком можливо, що на всю Україну. Бо я не чула і не знаю, щоб в інших містах були водії-жінки медичних машин.
Ця робота складна як для жінок, так і для чоловіків
Враховуючи, що жінок-водіїв такого транспорту дуже мало, на скільки складно саме жінці справлятися з цією роботою?
Жінка може справитися з цією роботою, але лише якщо в неї залізний характер. Швидка допомога – це важка робота, яка як фізично, так і морально сильно виснажує. Бо не кожна жінка може витримати 12 годин за кермом, та ще й у нічний час. Загалом у нас недобір водіїв, бо це справді важка робота для будь-кого, чи жінки, чи чоловіка. Та й точно не високооплачувана. Треба мати залізні нерви, бо часто бувають дуже різні ситуації. Для прикладу, коли їдемо на якесь ДТП і назад повертаємося вже везучи в машині лиш окремі частини тіла загиблої людини… Багато крові… дуже різні випадки. Треба мати силу волі все це витримувати.
Мені неодноразово казали, що я така маленька й тендітна, для чого цим займаюся? Але я думаю, що кожному своє. Люблю свою роботу і пишаюся тим, чим займаюся. У мене, як кажуть, чоловічий характер і я можу справлятися з тими викликами, що трапляються на роботі.
Як виглядає ваш типовий робочий день?
День у мене починається о 6:00. Встаю, п’ю каву, сідаю у своє авто і їду з Перемишлянського району на роботу. Приїжджаю на підстанцію №3 швидкої медичної допомоги, що на проспекті Червоної калини, 57. Йду до диспетчера, беру шляховий лист, з ним іду й проходжу огляд. У нас кожна зміна проходить як техогляд, так і медичний огляд перед виїздом. Приймаю машину, заправляю пальним й о 8:00 у нас починається робочий день. Буває таке, що як виїхали, то лиш в обід знайдеться якихось 20 хвилин, щоб перекусити. Та самі розумієте, що нормально поїсти так похапцем складно. Але така вже робота, особливо, коли багато викликів.
Напевно, зараз, у час пандемії, графік роботи особливо напружений?
Навіть дуже напружений. Я їжджу у коронавірусній бригаді, де навантаження дуже велике. У нас ненормований робочий день. Але офіційно робота триває з восьмої ранку до восьмої вечора, потім відпочиваю ніч і день, а на другий – нічна зміна з восьмої вечора до восьмої ранку.
Також тепер сезон ГРВІ, і при будь-якій температурі наші пацієнти замість того, щоб звертатися до сімейних лікарів, дзвонять на швидку. Але це не є виклик для швидкої. Бо ми – екстрена медична допомога. Наше завдання рятувати людей, які мають загрозу життю. Розумію, що у людей паніка, але в нас лише кілька машин і ми не можемо обслужити всіх, особливо, коли немає загрози життю.
А як взагалі рідні й близькі сприйняли ідею, що ви хочете бути водієм "швидкої"?
Не скажу, що рідні були втішилися. Мама пробувала відмовити, бо це реально важка робота. Але мене важко переконати, особливо коли чітко поставила перед собою мету й іду до неї. Я сказала мамі, що ні, що це буде моя робота і я буду працювати водійкою "швидкої". З часом рідні змирилися, особливо, коли побачили, що мені подобається моя праця. Ну, а друзі мають про що розповідати, що їх знайома така от єдина жінка-водійка [сміється. – Авт.].
"Моє завдання – якнайшвидше добратися до лікарні"
Цікаво, а що, власне, такого особливого ви побачили в роботі водійкою швидкої? Чому, попри різні мінуси, ця робота вам подобається і є дійсно вашою?
Я така людина, що завжди готова допомогти людям, які до мене звертаються. Відчуваю особливу відповідальність на цій роботі, бо часто стоїть питання про життям або смерть пацієнта. Моє завдання – якнайшвидше добратися до лікарні й передати пацієнта. Під час швидкої їзди піднімається адреналін в крові. Я люблю це відчуття, хоч і важко поєднувати швидкість та обережність. Тому мушу постійно бути зосереджена на всі сто відсотків на дорозі, бути максимально зібрана, бо один необережний рух може призвести до трагедії. До речі, найшвидший мій приїзд з одного кінця Львова в інший був всього за 9 хвилин! Це мій особистий рекорд. Таку їзду здійснила вдень через весь Львів – з проспекту Червоної калини до вул. І. Миколайчука в клінічну лікарню. Цього року пробувала знову повторити, але не вдалося, бо знадобилося 10 хвилин. Колеги жартували, що вже на одну хвилину я постаріла, тому так само швидко вже не можу їхати.
Ще зазначу, що важливу роль у моєму виборі професії зіграла любов до великогабаритних машин. Я їх відчуваю і мені комфортно за кермом великих автомобілів.
"Це справа мого життя"
А чи не виникало бажання змінити роботу? Скажімо, спробувати стати водійкою ще більшої машини – фури?
Свого часу, поки син не пішов до школи, я ще паралельно працювала на іншій роботі, на "бусику". Це був бус із 17 посадочними місцями, я возила людей на роботу на приватну фірму. Та коли дитина пішла до школи, то зробила вибір на користь сина і цю другу роботу залишила. У мене ніколи не виникало думки, щоб залишити "швидку".
Мені подобається моя робота, я відчуваю на сто відсотків, що це справа мого життя. Свою роботу треба направду любити, тоді все буде виходити як слід. Якщо робота починає набридати, то це означає, що пора кидати її. Працюватиму тут ще багато років, поки матиму здоров’я. Більше того, коли вступить у силу реформа і водії змушені будуть також ставати парамедиками, то я, напевно, одна з перших, хто піде на ці курси. Бо це корисні знання, які потрібні не лише в роботі, а й у житті.
Ви згадували про автомобіль "швидкої" "ГАЗель". Тепер вже інша машина. Скільки авто змінили на роботі?
Коли я прийшла на роботу, то перша моя машина була "ГАЗель". Часто доводилося збиратися всім разом з напарниками і ремонтувати. Інколи доводилося навіть на дорозі ремонтувати, бо ця машина була старенька і мала багато недоліків. Три роки на ній від’їздила. Тепер усе набагато простіше. Бо після того, як народила сина і вийшла з декретної відпустки, то сіла вже за кермо вже нового автомобіля. Пересіла на "Пежо" і їжджу на цій машині вже кілька років. Не порівняти ці дві машини, зараз набагато краще та комфортніше. В "ГАЗелі" їдеш, крутиш з усієї сили, зуби затискаєш, щоб той руль викрутити, а тут все набагато простіше й зручніше.
З вашого досвіду, чи зросла за ці роки культура водіїв на дорозі у плані пропускання "швидкої" з мигалками?
Маю зазначити, що культура водіїв на дорозі з року в рік таки зростає. Не знаю, що спонукало водіїв тепер стати більш культурними, але це факт. Бо у Львові дуже багато шоферів намагаються поступитися місцем "швидкій" з мигалками. Дуже велика подяка, що вони так стараються і намагаються зробити таку "ялиночку", як ми її називаємо, коли машини вбік від’їжджають і звільняють нам проїзд. Бо раніше водії намагалися лише звільнити ліву смугу і втікали вправо, виходило таке скупчення, що не було багато місця, щоб проїхати. А з такою "ялиночкою" набагато простіше проїхати. Фактично утворюється тоді третя смуга для руху.
Читав про випадки, коли на працівників "швидкої" нападали під час виклику. Чи часто трапляються такі ситуації? І чи потрібні вам якісь засоби захисту?
Було кілька разів, що приїжджали, скажімо, до не зовсім "здорових" людей, які могли з каменем у руках зустрічати. Намагаємось такі ситуації самостійно загладжувати, розмовляти з людьми. Але в мене на панелі авто також є кнопочка тривоги, щоб викликати поліцію.
Один раз скористалася такою послугою. Був виклик до п’яної компанії неадекватних людей. Приїхали – й почалося. Вони звинувачували нас, що ми довго їхали, що лікар п’яний (хоч він був тверезий), замкнули його в окремій кімнаті й не хотіли випускати. А до мене п’яний чоловік пристав і почав питати, де водій "швидкої", що то за дівчинка сидить. Він став ламатися в машину, тому я подзвонила на центральну й попросила, щоб приїхала поліція. Поліція приїхала й допомогла нам розібратися з ними. Ми написала скаргу, що відбувся напад на "швидку".
Тому бувають справді дуже різні ситуації і засоби захисту точно не завадили б. Для прикладу, якийсь газовий балончик. Все таки ніч, і не знаєш на кого натрапиш. Бо навіть на дорозі поруч з будинком пацієнта можуть приставати якісь п’яниці чи наркомани.
На завершення, враховуючи любов до адреналіну, чи маєте якесь хобі, приміром, стрибки з парашута або вдома бавитеся у гонки на комп’ютері?
Хобі… У вихідний хочеться з синочком відпочити. Приділити йому більше уваги. Футбол з ним пограти чи на велосипеді покататися. В гонки не бавлюся, мене лише моя машина цікавить. Також мені на цілий день вистачає того адреналіну, коли в час пік треба проїхати Львовом на "швидкій". Ніколи не мала таких бажань, щоб з парашута стрибнути чи щось подібне, але хтозна, що чекає попереду. Поживемо – побачимо...
- Актуальне
- Важливе