Українська вишивка на фоні величних сучасних споруд. Таке незвичне поєднання можна побачити лише на полотнах Олесі Казнох. Мисткиня зобразила урбаністичні пейзажі з різних країн світу та прикрасила їх елементами вишивки. Ці роботи представила на персональній виставці "Вишивальники".
Ексклюзивні колажі – живопис, поєднаний з вишивкою, – особистий стиль художниці, засновниці галереї "Зелена канапа" Олесі Казнох. На попередній виставці вона представила такі ж пейзажі. Переконана, що природа надихає людину на те, щоб творити прекрасне. Коли людина бачить красу навколишнього світу, прагне її відтворити. Цього разу мисткиня спробувала зазирнути у майбутній світ. Головні герої її робіт – підлітки, відроджують давні практики у новітньому, діджиталізованому світі. Причому роблять це демонстративно, аби всі бачили творчість пращурів.
Олесю, як виникла неординарна ідея поєднання вишивки та живопису?
У мене зберігалися старі обрізки – частинки різноманітних вишивок. Шкода було ховати таку красу у шафі, – прагнула дати їй друге життя. Вишиту тканину легко інтегрувати у площину, вона чудово поєднується з пейзажем. Комбінування сучасного мистецтва з давнім – цікаве та захоплююче. Для мене вишивка – це символ традиційних ремесел. У моїй колекції були роботи моєї бабусі та невідомих авторок. Вони – різноманітні, але кожна має свою родзинку, частинку душі. Наприклад, є вишивка "стібочками". Ми звикли до "хрестика", натомість цей стиль прийшов до нас лише у XX столітті. Жінки почали надавати йому перевагу тому, що таким чином витинати значно простіше. "Стібочками" – важче та довше. Та навіть цей факт не зупиняв наших прабабусь.
Жінка від природи – творча натура. Уявіть, скільки обов'язків колись було на її тендітних плечах: випрати речі, наготувати на численну родину, господарство, город… Та попри це, "слабка стать" знаходила час на вишивання. Рушники та фіраночки – це така собі картинна галерея кожної господині! Ці твори мистецтва можуть зберігатися довгі роки. Коли вишивка вицвітає, набуває цікавої колористики, а значить – особливого шарму.
Дослідження довели, що в українській вишивці зашифрований код нашої нації…
Не вірю в це, адже відомо, що такий вид народного мистецтва присутній у всіх народів. Наприклад, серед представлених на виставці робіт є в'єтнамська вишивка. Орнаментальні дослідження показали, що витинанки популярні серед вірмен, ірландців, росіян, інших народів… Українцям властиво приписувати цей різновид творчості саме собі, сакралізувати його. Натомість витинанням віддавна займалися всі з прадавніх часів. Тож і національному строю у всьому світі надають значення. Відомо, що Кендзо Такада став відомим, коли використав у своїй роботі етнічний костюм. За світовим етикетом, на дипломатичних прийомах замість смокінга можна використовувати традиційний стрій.
Моя бабуся була консервативною вишивальницею, дотримувалася усіх канонів. І не надавала вишивці магічних властивостей. Також не дотримувалася конкретних зразків. Навпаки – у візерунку жінки реалізовували свої творчі бажання. У традиційних витинанках була присутня символіка, але досить проста. Наприклад, дуб символізував хлопця, а калина – дівчину.
Утім українці надають традиційній творчості неабияке значення. Намагаються передати цю культуру наступним поколінням…
Вважаю, що бажання носити традиційний костюм – у наших генах. Не підтримую прагнення педагогів нав'язати його дітям. Це відгонить "радянщиною". Наприклад, у сучасній школі на всі свята учні мають вдягати вишиванки. Як наслідок, їм це набридає. Діти починають чинити спротив, особливо – у підлітковому віці. Розуміння народної естетики та бажання носити традиційний одяг має бути природним, походити від душі, а не бути нав’язаним. Притаманна нам здавна культура не вмре. Вона – у крові. Тож якщо 16-річний підліток зараз не хоче носити вишиванку, у 40 років таке бажання з'явиться…
Так само не варто тиснути на дівчинку, щоб вона переймала від бабусі чи мами мистецтво вишивання. Якщо вона сама хоче – тоді треба допомогти. Насправді це заняття – надзвичайно корисне, адже розвиває дрібну моторику, просторове мислення… До речі, не варто вважати, що вишивка – суто жіноче заняття. Визначні представники цього мистецтва відомі й серед чоловіків. Не виключено, що у давнину представники сильної статі надавали йому перевагу. Щоправда, не часто, адже традиційно реалізували творчі здібності у різьбленні, ковальстві та інших заняттях, притаманних сильній статі. Саме у нашій культурі завжди існував чіткий поділ на "жіночу" та "чоловічу" роботу.
Вважаю неправильним спекулювати на традиційному вбранні. Чомусь серед українців сформувався стереотип: якщо носиш вишиванку – ти патріот. Повторюю, що бажання носити традиційний одяг має бути природним.
Яку роль відіграє вишиванка у ваших роботах, представлених саме на цій виставці?
Її роль – доволі символічна. На картині, де зображено апокаліпсис, увесь сучасний світ затонув. Натомість саме вишивку знайшли та зберегли. Вважаю, що це – доволі символічно. Цікавий сюжет про космос. Космонавт випускає частинку тканини з народною витинанкою – таке собі послання іншим цивілізаціям. Яким би не був прогресивним сучасний світ і не змінювалися погляди на старі ремесла, народне мистецтво передаватиметься від пращурів і залишиться своєрідним зв'язком між поколіннями.
Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал