Перед самими виборами до місцевих рад у Добромилі відкрили меморіальну дошку на фасаді будинку, з балкона якого виступав колись доктор Іван Франко перед виборцями. Зроблено це було не для піару, а щоб змінити хід історії, якщо висловитись пафосно. А якщо не пафосно – нагадати нащадкам, що їхні предки колись продали свої голоси за гроші, й Франко не пройшов. Свій, рідний, професор і патріот, який став би голосом знедолених галичан. Місцеві пси режиму не випускали його з будинку, а в готелі вкрали черевики. Пан професор виставив їх за двері, щоб почистили, забувши, що він не у Відні, і навіть не у Львові.
Причетним до встановлення меморіальної дошки було цікаво, чи наступлять на ті самі граблі добромильчани, чи ні. На вибори подався уродженець і фактично мешканець Добромиля – професор історії, автор кількох книг про минуле Добромиля, захисник культурно-історичного спадку, який їздив по селах і читав лекції про історію цих сіл. Присутність його у владі була би вельми корисною. Зрештою, висувався від не від "Слуг", якщо що.
– Професор набрав аж 11 голосів, – розповідає місцевий підприємець-меценат. – 11! Пияк і наркоман набрав більше, ніж професор, який десятки років відновлює історичну пам’ять.
Чоловік шокований, але мене це чомусь не дивує. Що професора проміняли на пройдисвіта. Взагалі, виборців у маленьких депресивних містечках можна поділити на дві категорії: ті, хто має роботу, і ті, хто її не має. Ті, хто має роботу, проголосують так, як їм скаже начальство. Ті, хто не має, продадуть свої голоси за пусті обіцянки або за дарунки. Ціна голосу в Добромилі була нікчемна – 1 кг гречки плюс 1 кг помідорів.
– Так мало? – здивувалась я.
– Ага, кільо гречки і кільо помідорів за майбутнє своїх дітей та онуків.
Тим часом, восени і горобець багатий, з голоду в Добромилі ніхто не вмер. Заробітчани з Польщі, Чехії, Іспанії, Італії регулярно надсилають гроші родинам. Їм давно вже байдуже, хто виграє вибори, бо жодна влада в Україні не дасть їм заробити стільки, скільки за кордоном. Зароблене йде здебільшого на утримання родин і змагання, в кого хата ліпша. На дорогі смартфони, дипломи дітям і посаг. Приїхавши додому раз на рік чи два, через місяць вертаються назад, як правило, перепрошую, з "голою дупою", витративши всі гроші. Звісно, я розповідаю очевидні речі, які всі знають. Об’єднує всі ці явища українського суспільного життя одне – брак розуму. Як мовиться у галицькій приповістці: "Хвіст рядить головою".
Мені здається, що в останнє десятиліття освічені розумні люди користуються особливою неприязню у виборців. Навіть "міцні господарники" вже не у тренді. В тренді потенційні Робін Гуди і Кармалюки, але "не надійся, Грицю, на дурницю" – вони не поділяться здобиччю. Будуть передавати її по ланцюжку на сам верх, щоб уникнути суду й не втратити годівницю.
Щоб "оновити" депутатську кров, цього разу до участі у виборах допустили осіб із судимістю. Ясно, що не з політичною. Право голосу мають знедолені пожильці інтернатів, психічно хворі, ув’язнені, тобто люди, цілком залежні від адміністрації і фактично безправні.
Що там якийсь наркоман і пияк з Добромиля. Он на Сході обрали вбивцю. "Те, що він когось убив, то таке. Зате скільки він добра людям зробив!". Сепаратистка Неля Штепа ледь не стала мером Слов’янська.
Я певна, що в кожному українському місті й селі знайдеться чимало пікантних подробиць на тему виборів. Не переповісти. Ледарі, лайдаки,злодії, ґвалтівники – всі побігли наввипередки балотуватись. Жодних перепон їм не чинили. Вчителі, бібліотекарі, лікарі, митці, науковці були й раніше не у фаворі у виборців. Інтелектуальна праця майже не приносить засобів для існування, їх не стачить навіть на мішок гречки та ящик помідорів, а якщо й стачить, то інтелектуали не підуть на підкуп виборців. Зате відповідатимуть, коли кармалюки та робінгуди перетворять всю державу на розбійницьке кубло. Чому ця гнила інтелігенція нас не попередила? Чому не боролась?
А гарно було б на кожній виборчій дільниці повісити гасло: "Ліпше з мудрим згубити, ніж з дурним знайти". Але, боюсь, що визнають його не толерантним.