Там, де перетнулися часи

У галереї Melanka Art відкрилася виставка гарної графіки гарної людини. У таких поєднаннях завжди щось переважує, але в цьому варіанті утримується рівновага. Отже, відомий художник Володимир Немира, який показує не живопис (як від нього, зазвичай, очікують), а графіку. І вона заполонює та стимулює асоціації та фантазію. На відкритті виставки побувала журналістка "Еспресо.Захід".

"Мені здається, що це я маленька, рочків п'яти, перелажу через паркан у нас у селі, – зворушено ділилася враженнями на відкритті виставки одна з присутніх гостей. – І зачепилася  суконкою за паркан і так на ньому повисла. Ніколи цього моменту не згадувала, а тут побачила цю роботу і раптом в пам'яті воскресло".

Великий філософ, що має унікальне відчуття часів – фізичного та духовного, їхніх точок перетину і того, як цей час і ці точки перетину впливають на різні сторони людського буття, Володимир Немира неймовірно приваблює своїм вмінням мислити категоріями та розвивати кілька тематичних ліній, де час органічно плине з минулого у майбутнє, закручуючи в одне нероздільне ціле спогади, реальні події, почуття та відчуття, алюзії, фантазії, мрії. Той, для кого первинною в його творчості є думка, кому діалог завжди цікавіший за самотнє мовлення, творить не просто цікаво образно вирішені і технічно завершені речі, а й ущерть емоційно наповнені, що неймовірно хвилює.

Випускник Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва, який уперше виставився у рідному Львові (у Спілці письменників) 1989 року й відразу привернув до себе увагу не тільки тут, а й за кордоном, який понад 15 років разом зі своєю дружиною (художницею, скульптором та письменницею Катериною Немирою) прожив у США, однак повернувся, бо "там, звичайно, добре, проте все чуже", Володимир Немира пропонує загальній увазі світ, де кожен відчитуватиме щось своє і не залишатиметься байдужим. Оце і є сила мистецтва.

"Малювати я любив з дитинства, – ділився зі мною митець думками за іншої нагоди. – Мій рідний район у Львові – Погулянка, де знав кожне деревце, кожну гілочку, кожен будинок. Любив після школи завіятися кудись між дерев і змальовувати. Навіть дерев’яного планшета собі для цього зробив. Так шліфувалася здатність бачити, помічати. Сучасний світ людині на таке відточування спостережливості не залишає часу. Ніби здавалося, а нащо вона? Для чого вдивлятися у крону дерев, краплі дощу, метелика на квітці, коли ще стільки справ треба зробити? А все просто. Спостерігаючи, ти не лише вчишся бачити красу, а вчишся заспокоюватися, віднаходити рівновагу, робити ті короткі зупинки, без яких відчуття краси цього світу, зрештою, відчуття самого життя кудись зникає".

Експозиція у галереї Melanka Art стверджує – таки живемо.

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал