Корінний івано-франківець, письменник і колумніст, лауреат цьогорічної Шевченківської премії в галузі літератури в коментарі для "Еспресо.Захід" розповідає про найважливіші події минулого тижня, які зачіпають його, як і кожного мешканця Івано-Франківська та активного громадянина. Наша розмова про результати виборів у нас і за океаном, про тенденції виборів, атмосферу довкола них та роль тих, хто вибирає.
Настав час, коли суспільство живе тим, що обговорює результати виборів. Причому обговорюють як місцеві вибори, так і заокеанські, переживаючи за підрахунок в голосів десь у Неваді. Чим можна пояснити таку перейнятість?
Я дуже здивований тим, що на Закарпатті, де я зараз перебуваю, дуже багато різних людей, починаючи від таксистів, які традиційно є найкращими експертами з усього, до жіночок на овочевому ринку, – всі навколо говорять не про місцеві вибори, а обговорюють американську ситуацію. Мені здається, що це якась така втеча від власних проблем. Тому що на рівні "помислити, проаналізувати" набагато комфортніше переживати про далеку Америку, яка загрузла в якихось своїх цифрах, ніж занурюватися у те, що відбувається тут, серед нас.
До речі, щойно біля мене страшно роздовбане "Жигулі" ледве встигли припаркувати серед дороги, бо з нього на ходу все почало валитися. І два смуглявих чоловіки в кепках вийшли з нього, почали курити й дуже стурбовано дивитися, що робиться з машиною, ніби то якийсь Мазераті (сміється).
Гарна ілюстрація…
Якщо ж говорити загалом, то довкола виборів завжди була напружена, така мало не істерична атмосфера, в цей час створюється такий особливий настрій,особливо тепер, коли зросла залученість людей в інформаційне поле. В нових часах, коли є культ демократії, вибори подаються як щось таке, чим раніше для людей були війни чи зміна монархів. Крім того, це одна з небагатьох речей у класичному суспільстві, що створює враження особистої участі у вирішенні долі народу, країни. Це такий психічно неспокійний час, коли люди дуже на все це ведуться.
Як думаєш, чи існує загроза якогось кардинально інакшого вибору? Чи є підстави хвилюватися, що до влади прийде хтось "не той", і чи в тій суспільно-політичній системі, що існує, багато важить особистість?
Особистість насправді важлива, але чим більш самодостатньою є якась система, тим менше ризику кардинальної зміни ситуації однією особою. Навіть у Сполучених Штатах, де президент є символом влади, втіленням федеральної держави, у передвиборчій боротьбі між кандидатами часом більше інформаційного шуму, ніж реальної політики. В США народ чітко поділений на прихильників демократів і республіканців, при цьому в кожної партії своя ідеологія, тож коли вони почергово приходять до влади, то проводять іншу політику, і це є очевидним. Але оскільки ні ті, ні другі не є ворогами своєї держави, то особливої загрози для її існування нема, змінюється тільки спосіб вирішення проблем.
Кажуть, що мінімальна різниця у підтримці кандидатів показує теперішню поляризацію американського суспільства і навіть загрожує розколом Сполучених Штатів?
Це не вперше, коли різниця голосів є мінімальною, у США завжди були і є прихильники двох таборів, це триває впродовж десятиліть і, очевидно, цього замало для розколу держави. Розкол, чи точніше, відкол є небезпечним тоді, коли прихильники різних таборів географічно локалізовані. Якщо в цілій країні більшість за одного, а меншість – за іншого, то це ще такої загрози не несе. Хоча, як засвідчили недавні події (виступи проти расизму, перегляд історії), в США все ще триває історичне протистояння Півночі та Півдня.
Ще однією тенденцією, яку зауважують і в нас, і за океаном, є низька явка виборців. Чим вона викликана, як гадаєш? Ніби ж усі переймаються, обговорюють результати, але явка невисока щоразу.
Мабуть, причин багато, але одна з них – це криза демократії і переусвідомлення громадянами власної ролі у житті країни. З часом стало зрозуміло, що ця форма найбільшого політичного чину для кожного громадянина, якою є участь у виборах, не приносить сатисфакції. Люди ніби виконують те, від чого, як розказує легенда, залежить доля країни, але раз за разом зауважують, що доля країни від цього фактично не міняється. Жити в такій ілюзії стає тяжко, тому відбувається спроба такої не задекларованої, замаскованої втечі, уникнення цієї найбільшої відповідальності, коли не відчуваєш відповідальності тих, кому віддав все, що маєш у своєму громадянському житті. І така криза демократичних виборів нині в цілому світі, тому що люди бачать мало ефекту від своїх волевиявлень. А коли виявляються якісь неприємні речі з політиками, тоді ж і виявляється, що вони до цих речей також причетні, тобто самі своїми руками робили те, що тобі не подобається і що дратувало.
Крім того, до громадянської пасивності спонукає все більше переведення життя громадян у віртуальний світ, у неживі комунікації. Це є загальною цивілізаційною тенденцією, яку, як я думаю, підтримують правителі світу.
І який вихід з цієї ситуації?
Вчора в Ужгороді я побачив найкращий біл-борд, який залишився на околиці ще з часів виборів. Один з кандидатів у мери зробив просто велетенський напис "Господи, спаси нас!" і свій номер. Мабуть, це ще одна ілюстрація (сміється).