"Ми завжди відчували благословення Митрополита Андрея"

У родині доцента факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка Галини Яценко є свої традиції.

"Наше сімейство з покоління в покоління передаватиме благословення Митрополита Андрея Шептицького бабці Стефі, яке вона отримала в Соборі Святого Юра 1938 року. А ці слова нехай стануть щоденним постулатом для кожного з нас: "Якщо хочемо всенаціональної Хати хотінням глибоким і щирим, якщо та воля не є тільки фразою, ілюзією, то вона мусить проявлятися діланням і те ділання мусить вести до єдности...", – каже Галина Яценко.

Вона поділилася з "Еспресо.Захід" спогадами про родинні традиції й силу благословення Митрополита.

Це було 1938 року. Моя бабця Стефа Лащівська з села Дидьова (його тепер нема, бо після операції "Вісла" і другого виселення все село зникло) Турківського повіту (тепер району) поїхала з класом до Андрея Шептицького. Їх віз до Львова учитель з їхньої школи. Школа була польська, учитель теж поляк, але дуже добре знав українську (вдома досі маємо Кобзарик для дітей, майже столітній, який цей учитель подарував моїй бабці в 1 класі). Вчитель наказав дітям не говорити вдома, що вони бачили Митрополита Андрея, бо не хотів неприємностей для себе (поляки не надто любили Шептицького, а ще в часи тотальної полонізації), а їздили начебто на екскурсію.

Шлях був важкий! Треба було їхати/йти пішки на станцію Соколики, а звідтам залізницею до Львова. Всі діти були старші 10-12 років, а бабці моїй на той час було лиш 8. Моя бабця дуже втомилася, її боліла голова. Коли вони прийшли до Митрополичих палат, то її вразила помпезність. Але найдужче – сам Митрополит! То був дуже статурний чоловік, високий! Він клав кожному з дітлахів руку на голову, благословляв. А діти йому розказували українські вірші. Моя бабця дуже пишалася, бо її Андрей Шептицький взяв на коліна, запитав, як звати і подарував образок – дитину ведуть за руки два ангели.

Бабцю та зустріч дуже вразила, бо родина була релігійна. Її дідо і прадід по маминій лінії були дяками. У нас досі є вдома 96-літня ікона з Києва, яку моїй прабабці батьки подарували на весілля.

Після цього випадку з благословенням моя бабця малювала і вирізала дуже багато ангелів. Навіть не ангелів, а херувимів. Бабці немає з нами вже 11 років, а я досі маю її дитячого ангела! Після школи навіть думала вступати у художнє училище, але потім таки вступила на філологію.

Ця історія вплинула на весь наш рід, вона ще дужче зміцнила нас у вірі. Моя бабця казала, що ні від кого не відчувала такого спокою! Такої святості (вона це вже усвідомила в зрілому віці). Моя бабця була вчителькою, але хрестила своїх дітей, вчила їх молитися, її тягали в райкоми компартії, погрожували, але вона була стійка.

Мої мама і тато теж вчителі, ніколи не були партійними. Ми завжди відчували опіку Божу, благословення Митрополита Андрея. Родину мали вивозити в Сибір, але дивом Господь її врятував! Я відчуваю цей вплив завжди! У моєму житті теж багато було безвихідних ситуацій, але Господь вів мене. Ношу з собою в сумочці листівку із зображенням Андрея Шептицького. Його очі завжди мене заспокоюють у важкі часи.

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал