"Знаєш, що сподобалося мені найбільше? Що Анджела впізнала, що її король – насправді не її король. Лице те саме, а душа інша. А ще, як один актор зумів зіграти два такі різні персонажі". – "Отже, сину, гарна форма – не все. Важить, чим та форма наповнена". – "Ну так, щоб тебе любили, треба бути добрим", – така розмова відбулася в авторки цього тексту із сином-п'ятикласником після перегляду прем'єрної вистави "Король-Олень" у Першому Театрі.
"Король Олень" за мотивами трагікомічної казки для дорослих Карло Гоцці у постановці Лариси Діденко – це вже друга прем'єрна постановка в цьому – 101-му – театральному сезоні Першого театру. І друга – після запрезентованої п'єси Шекспіра "Два джентльмени з Верони" – на італійську тематику.
Насправді дуже цікава й незвична, як на сучасне око, постановка. І річ навіть не в тому, що йдеться про італійського драматурга з XVІІІ століття, який увійшов в історію як творець жанру ф'яби, в основі якого казкові сюжети і традиційна комедія дель арте, чи комедія масок – імпровізаційний вуличний театр епохи Відродження, що народився з вуличних свят та карнавалів. Хоча і в тому також – адже сьогодні весь світ в силу обставин перетворюється у свого роду Венецію XVІІІ століття, коли маски носять усі, незважаючи на індивідуальні психологічні особливості, професію, ранги. Інша справа, що венеціанцям ці маски давали від зовнішніх обставин бодай тимчасову свободу, а в сучасника свободу від обставин ці маски нахабно відбирають. Але, як каже один відомий актор в одному відомому документальному серіалі про злочини, скоєні в часи СРСР, "тільки це вже цілком інша історія".
У нас же є власна. І в цій історії (яка, звісно, про перемогу добра і про кохання, бо ж – казка) режисер Лариса Діденко, а разом з нею актори та вся постановочна трупа зробили щось дуже вагоме – річ, яка в антуражі казки та венеційської атмосферності минулих століть промовила про щось дуже важливе, хоча й сховане за жартами, карнавальністю та сміхом.
"Це дуже класна історія, кожного в якій зачіпає і зворушує щось своє, – поділився враженнями від вистави директор та художній керівник Першого театру Юрій Мисак. – Я трохи сльозливий глядач. Так от, найбільшу емоцію в мені пробуджують два лялькові олені, що цілуються – та гармонія природи, яку людина завжди готова зруйнувати. На цю тему можна багато розмірковувати і навіть впіймати істину за поли. Але важливі навіть не міркування, а те, які відчуття створене на сцені дійство збурить у людських душах".
А таки збурює. Від сміху над жартами та пікантними сценками до сльози розчулення – не так від сюжету, як від проникливості акторської гри та відчуття, що життя триває. А актори у цій виставі – прекрасні. І прекрасні усім – від зумисного комічного перебільшення тих чи інших емоцій своїх персонажів, продиктованого венеційським історичним театром, до власного неймовірного задоволення від того, що роблять. І це зчитується залом і знаходить щирий відгук.
Чи то свята невинність Анджела (Анастасія-Марія Хавунка) та її щирий коханий король (Андрій Росчіч, що грає також роль Труффальдіно), чи то яскрава, темпераментна Смеральдіна, в образ якої блискуче вжилась Наталія Алексеєнко, чи то Тарталья, всю гаму руйнівних почуттів якого зумів проникливо передати Андрій Селецький, чи то скупий та хтивий Панталоне (над натурою якого підсміюється його виконавець Юрій Курило) або ж закохана Кларіче (Наталія Білан) та кумедні Леандро та Брігелла (Ярослав Дерпак) – ніхто не залишається без уваги. Зрештою, як і ті, хто "за кадром".
Бо все, можливо, сприймалося б трохи інакше, якби не неймовірно органічні у цьому дійстві яскраві костюми авторства Дарії Зав'ялової (тільки нікому не кажіть, що театр, який в силу зовнішніх обставин вимушений був виходити з того, що має, пристав на те, аби художниця переробила під цю постановку костюми до дитячої казки "Піноккіо" з давнього театрального репертуару), якби не сценографія Мар'яна Савіцького, не музика – Сергія Зеленського, не хореографія – Людмили Пернепесової, не світло – Світлани Коренькової. І зрештою, якби не той драйв, який пронизує усе дійство і продиктований як самим матеріалом, так і голодом творчих людей за повнокровною творчою працею, яка в умовах карантину для людей театру була мало можливою. Так що, Перший театр – браво!
До речі, післязавтра – 31 жовтня – "Короля Оленя" покажуть ще раз. Як варто зауважити і те, що вистава має приписку "16+". Хоча, як розмірковував після перегляду мій син, якому до 16-ти ще мінімум 5 років: "Я розумію, чому на цю виставу не хочуть пускати дітей. Але ж насправді "Король Олень" геть не про це…" І то правда…