Щоранку читаючи статистику нових випадків коронавірусу і дефіцитних лікарняних ліжок, важко залишатися у ресурсі. Саме для того, щоб надихати своїх сучасників, у нашому світі все ще існують дива.
Одне з таких див зафіксували у постуляційному центрі беатифікації УГКЦ у Львові – церковній інституції, яка знає все про чуда і всі його прояви у нашому світі. Постулятор центру о. Полікарп Марцелюк розповів "Еспресо.Захід" про одне з таких чудес наших днів.
Йому вдалося отримати диктофонний запис від самої очевидиці дива – лікарки однієї з клінік Мадрида, якій довелося пережити неймовірне зцілення важкого пацієнта. Про це вона розповіла своїй подрузі, українці Марії Яворській із с. Басівка під Львовом. З дозволу медика ці свідчення українка передала до постуляційного центру беатифікації УГКЦ у Львові, так би мовити, для духовної користі всіх, хто потребує підтримки у цей непростий час, коли наука ще не пропонує остаточного способу подолати небезпечний вірус. А о. Полікарп переповів цю дивовижну історію для "Еспресо.Захід".
Як її розуміти? Отець Полікарп Марцелюк радить розцінювати цю подію як такий собі Божий перст. "Раджу сприймати це як фактор Божої присутності навіть під час епідемії наших днів. Чув, що лікарі за кордоном не дуже можуть демонструвати свої пояснення того, що сталося, навіть якщо це явище надприродного походження, як це є в нашому випадку. І це сміливість з боку цієї лікарки – не боятися про це говорити вголос, незважаючи на реакцію своїх колег", – пояснює священник.
"Попросила в Бога допомоги і пішла на зміну"
Лікарка Мартіна – одна з медиків, яка опинилася на передовій у боротьбі з новим вірусом в одній з лікарень у Мадриді (Іспанія).
У неділю, 5 квітня, вона вийшла на позачергове чергування. У той день оперували її колегу, тож вона вирішила бути поруч. Зізнається, що була трохи виснажена через тривале чергування.
"Однак я попросила в Бога допомоги і пішла на зміну. Прийшовши, побачила, що в лікарні стало дуже багато хворих. Біля них уже працювало багато моїх колег", – каже доктор Мартіна.
Мартіна почала оглядати своїх хворих. Один з пацієнтів, чоловік років вісімдесяти, був важко хворий, на КТ – дуже погані зміни, сильне запалення легень через коронавірус. Лікарка була ним дуже стурбована, адже у такому віці такі речі є небезпечними, а ще пацієнт мав теж інші супутні хвороби.
Минув день. Медики встигли повечеряти, і враз збентежений медбрат повідомив, що пацієнтові доктора Мартіни погіршало. Лікарка кинулася його оглядати.
"Дідусь був у дуже важкому стані, дихання – сорок вдихів на хвилину, 50 % кисню у крові… Ми поміняли йому кисневу маску, але його стан погіршувався. Ми зробили все, що могли, але стан пацієнта ніяк не поліпшувався, а навпаки, вперто погіршувався. Дідусь задихався попри все. Ми бачили, що він помирав, однак більше нічого не могли зробити з огляду і на його стан, і на його вік", – розповіла доктор Мартіна.
Він лежав з кисневою маскою. Мартіна повідомила дружині пацієнта, що її чоловік помирає, але ніхто не захотів прийти до лікарні через сімейні непорозуміння.
"Не хотіла, щоб пацієнт помирав сам, без Бога"
Їй стало дуже шкода дідуся і вона, щоб він не помирав наодинці, замість ще одного належного їй дня відпочинку залишилася в палаті важкохворого дідуся. Тримаючи руку дідуся в своїх руках, Мартіна молилася "Богородице Діво". Саме в цей момент їй стали у нагоді поради лікарняного священника Луїса-Антоніо, який казав медикам, що вони мають робити, коли помирає хворий. Тож доктор Мартіна перехрестила дідуся і молилася.
"Я розповідала йому, що дружина і родина його люблять. Молячись, я залишалася з ним, я не хотіла, щоб пацієнт помирав сам, без Бога. Просила вибачення за гріхи хворого, за свої, молилася до Богородиці, до Божого Милосердя. Через деякий час, оглянувши інших хворих, я знову сиділа поруч з дідусем і молилась. Чим ревніше молилася за хворого, тим більше відчувала жаль і любов до нього через його муки. Він стискав мою руку то слабше, то сильніше. Оскільки ми думали, що дідусь помирає, то не знімали маску, а ліки і антибіотик відмінили, тож я просто лише молилися", – так пригадує той день лікарка з Мадрида.
Коли під кінець зміни до палати зайшла її колега, лікарка чи медсестра (вони не були добре знайомі, тому що не зналися зі складом тої зміни), вона традиційно запитала в хворого, як він себе почуває, і той на диво відповів. Медсестри були приємно здивовані.
Та інша лікарка здивовано запитала, як це сталося. Дідусь піднявся на ліктях, йому зняли маску апарата. Дихання у нього було нормальне, насичення крові киснем – 90 %.
"Коли та чергова лікарка запитала, як це трапилося, я їй відповіла, що останнім словом є Слово Боже. Тим часом за пацієнтом прийшов його брат. Інші медики в кінці зміни мене питали, чи вже помер пацієнт, але він був живий і здоровий!" – події того дня лікарці запам’яталися дуже виразно.
Мартіну в той день питали її колеги, чи може вона творити чуда, але вона сказала, що все це – діло рук Божих, тому що вона щиро вірить у це. У всьому пережитому Мартіна відчувала, як її провадив Господь.
"Він був лікарем, а я була в Його руках так само, як і мій пацієнт. Мене вкотре запитували, як я роблю ці чуда. Я відповідала на це, що ніякої моєї особистої заслуги в усьому цьому немає. З пацієнтом я більше не зустрічалася. Пам'ятаю, що вийшла після зміни дуже щаслива і з Богом у серці", – каже доктор Мартіна.
Дякуємо за авторський переклад свідчення з іспанської на українську Марії Яворській.
Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал