"Якби чоловікові заборонили стріляти у відповідь, побратими вже були би з протестом під Верховною Радою", – Наталія Мельник

Наталя теж активно допомагала хлопцям на Майдані. Під час війни пара одружилася, у них народилися діти. Серед втіх від народження малечі, жінка щодня чекала звістки зі Сходу України.

Журналістка "Еспресо.Захід" зустрілася з Наталією Мельник і розпитала, як це бути дружиною розвідника та що вона думає про ситуацію у війську нині.

Для мене було великим плюсом, що він пішов захищати нашу Батьківщину. Такий собі показник, маячок, що ця людина безстрашна. Якщо він зможе захистити на Сході нашу Батьківщину, значить і сім'я буде у безпеці.

Наталю, розвідник – специфічна професія у військовій сфері, засекречена і втаємничина. Відповідальність на цих хлопцях величезна, але ми навіть не знаємо, хто вони. Розкажіть, як воно жити із розвідником?

Справді, професія розвідника доволі специфічна. Важко діяти в тилу ворога, коли про тебе знають, що ти такий є, існуєш і всі твої дані. Так сталося, що під час Революції Гідності та війни зародилося наше сімейне життя: ми одружилися, народилися в нас діти, а поділитися сімейними радостями, як це роблять звичайні жінки, професія не дозволяла. Про його діяльність було заборонено говорити, на всі питання, хто, що відповідала – доброволець української добровольчої армії і все. Важко було пояснити людям. Чоловік одразу після Майдану подався в добровольці, так і їздив туди до 2018 року. Рідко, звісно ж, ми бачилися, постійно був на Сході. Зустрічалися кілька разів на місяць. Не розуміла, де він, що він, часто телефон був вимкнений, ще й рідко давав звістки про себе.

Як ви прийняли такий вибір чоловіка, напевно, знали, що буде важко? Тим паче, не кожна дружина може відпустити…

Це його вибір і його сфера зацікавлення. Думаю, навіть, якби не Майдан, не війна, колись він би дійшов до того, що потрібно йти у військо. У нього очі горіли, коли він розповідав про невтаємничені деталі їхніх операцій на Сході. Для мене було великим плюсом, що він пішов захищати нашу Батьківщину. Такий собі показник, маячок, що ця людина безстрашна. Якщо він зможе захистити на Сході нашу Батьківщину, значить і сім'я буде у безпеці. Він боєць, мужня людина.

Цікавить думка щодо процесів у війську нині, як ви оціните дії влади у військовій сфері. До прикладу, нещодавні розмови про заборону військовим стріляти у відповідь на фронті…

Кожна людина має право на захист свого життя. Відповідно, такими рішеннями хлопців позбавляють цього права. Виглядає так, якщо по них стріляють, то хлопці мають другу щоку підставити чи як? Стільки хлопців полягло, щоб ми мали шанс на гідне життя, а нинішня влада позбавляє нас цієї можливості. Важко, я розумію, що наш ворог – це не тільки сепаратисти, бойовики, котрі на території України, він далі, за східним кордоном. Без Росії цієї війни не було б.

Уявіть, що таке рішення прийняли, коли ваш чоловік на Сході…

Якби мій чоловік був там, усі його побратими вже були б під Верховною Радою з акцією протесту. Адже це добровільна здача своїх військових ворогу і вбивство чужими руками.

Влада повинна підтримувати військових, адже підтримка надає наснаги та мотивації хлопцям. В іншому випадку мотивація хіба своя власна, внутрішня, що потрібно відстоювати свою землю і захищати сім'ї та дітей.

Але, попри такі дії, Володимир Зеленський правильними словами привітав українських воїнів із Днем захисника України 14 жовтня. Вітаючи Героїв, він зазначив: "коли ми подорожуємо, відвідуємо ресторани, граємось зі своїми дітьми, є ті, хто зі зброєю в руках і вдень, і вночі, і в спеку, і в мороз боронить нашу Батьківщину, щоб всі ми могли жити звичайним життям, а Україна мала самостійність і незалежність. Давайте ніколи про це не забувати...". Меседж правильний…

Його слова і його дії часто розходяться. Я слідкую за процесами, що відбуваються в країні, таке враження, що говорить одна людина, а робить інша. Це лицемірство. Або в нас президент – людина, яка не відповідає за свої дії чи він не усвідомлює всіх наслідків або ж, може, підтримує агресора. Влада повинна підтримувати військових, адже підтримка надає наснаги та мотивації хлопцям. В іншому випадку мотивація хіба своя власна, внутрішня, що треба відстоювати свою землю і захищати сім'ї та дітей. Військові працюють на державу, захищають її – це нероздільні речі. Держава без війська – не держава.

Ви кажете, що потрібна підтримка з боку держави, а її не видно не лише від держави. Люди почали забувати про війну…

Погоджуюся. Оскільки затихли активні бої, на жаль, люди теж призабули, що війна триває і героїв треба шанувати. Я пам'ятаю, як тільки війна почалася, люди зустрічали героїв із квітами, на колінах, зі словами подяки. Нині це суттєво порідшало. Звісно, влада теж не бачить потреби вшановути, бо не так сильно ворог наступає і не так вже літають "гради" над селами. Але ми ще не перемогли. Ворог все ще на нашій землі, ми не здобули ще нашої перемоги, так що руки опускати зарано.

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал