Тарас Прохасько: "Шлях цієї нової команди дуже нагадує демократичний початок фашизму"

Корінний івано-франківець, письменник і колумніст, лауреат цьогорічної Шевченківської премії в галузі літератури Тарас Прохасько в коментарі для "Еспресо.Захід" розповідає про найважливіші події минулого тижня, які зачіпають його, як і кожного мешканця Івано-Франківська та активного громадянина. Наша розмова про те, що стоїть за влаштованим президентом Зеленським у день виборів всеукраїнським опитуванням, наскільки важлива сьогодні вільна економічна зона на Донбасі і чому небезпечно, коли "воля народу" переходить в категорію опитування чи псведореферендуму.

Давно хотів тебе спитати, що ти думаєш про створення вільної економічної зони на Донбасі? В контексті всеукраїнського опитування, яке ініціював президент Зеленський одночасно з місцевими виборами? Наскільки це зараз важливо?

Ніколи раніше не думав про економічну зону на Донбасі. Тепер розумію, що це якийсь абсолютний нонсенс в теперішній ситуації взагалі про неї говорити. Це цілковитий абсурд.

Я знаю, що на Донбасі була тривалий час вільна економічна зона, ще в ті часи, коли Україна не була такою розвинутою, як тепер. Але сподівання на такі зони не справджувалися, вони не виконували своїх функцій навіть у спокійний, мирний час, а тепер – що можна говорити про інвестиції на Донбас? Якщо колись Донбас буде інтегрований в Україну, через кілька десятиліть, то там, очевидно, буде діяти якась міжнародна програма з розвитку регіональної економіки…

Як думаєш, наскільки тепер доцільно задавати такі питання суспільству?

Кажуть, що це в певному сенсі навіть незаконно, принаймні результати цього опитування не будуть мати ніякого правового значення. Це все нагадує якусь вибудувану"гібридну" політику, щось типу рефреймингу в психології, коли звучать нібито нормальні, нормативні фрази, питання і відповіді, але вони виходять поза межі свого значення і перетворюються на таку технологію лінгво-психологічного програмування. Я думаю, що це просто акт якоїсь такої певної обробки, як було колись, масового гіпнозу, таке втягнення у якусь химерну гру. Якщо вона за собою не несе ніяких задумок, то це просто якась дурниця, яка свідчить про цілковиту неграмотність і популізм.

На мою думку, краще би в цьому опитуванні було закладено якийсь таємний рефрейминг, ніж взагалі нічого. Бо тоді можна було б думати: для чого саме так сформульовані питання, чому саме така їхня послідовність, для чого саме ці теми винесені, як вони структуровані, які з питань є просто "фуфлом"-прикриттям, а яка тема по-справжньому цікава. Але це тільки мої сподівання.

Як на мене, такі питання, які нам запропоновано, на обговорення взагалі не виносяться, бо це навіть небезпечно. Якби це опитування мало силу референдуму, то це було б просто дикунство, зважати на кількість голосів при їх вирішенні. Тому це або щось дуже-дуже хитре, або дуже пусте.

Щоб не розбирати кожне з питань, яке з них, на твій погляд,було найдоречнішим, а яке найбезглуздішим?

Я вже казав, що такі речі не виносяться на голосування, але найдоречнішим, як на мене, було питання про марихуану. Це єдина річ із того опитування, яка стосується життя народу, і це те, що можна вирішити таким голосуванням, за результатом опитування. Всі інші питання просто не можна вирішити в такий спосіб, незважаючи на те, чи більшість їх заперечила чи підтримала б. Вони сформульовані так, що навіть, якби люди серйозно поставилися до цього голосування, то нічого не вирішили б. І питання щодо кількості депутатів у Верховній Раді, і щодо Будапештського референдуму – це те саме, що запитувати, чи не здається вам, що треба дотримуватися десяти заповідей Божих і уповати на Божу волю. Приблизно такого типу ці питання. Навіть з тією медичною марихуаною – її просто треба вводити, без особливої помпи, то справа законодавства, щоб вона була легалізована.

А взагалі як ти думаєш, у чому зміст і роль такого діалогу глави держави з народом?

Відколи я за усім цим спостерігаю, у мене є нав’язлива аналогія, що шлях цієї нової команди дуже нагадує демократичний початок фашизму. Ці питання дуже подібні на ще один крок переходу від демократичного устрою до елементів тоталітаризму. Відбувається певна узурпація волі народу, включення цього поняття в свою політичну риторику. А сама "воля народу" є дуже ефемерним поняттям. Коли ця воля народу переходить в категорію опитування чи псведореферендуму – це страшно небезпечний крок до того, щоб претендувати на її привласнення.

При цьому в маси закидається посил, який мав би викликати певний ентузіазм через демонстрацію того, що всі ці речі робляться їхніми руками, і вони всі – єдині в цьому своєму бажанні. І що найгірше у цих фашистських кроках – це те, що на поверхню випускаються паскудні речі, які справжня політика і культура покликані стримувати. Так було в нацистській Німеччині з перейняттям влади і переслідуванням певних людей, бо після такого діалогу з народом і викликаного в нього ентузіазму можна всім разом іти проти внутрішніх ворогів і їх "мочити".

Якби була можливість зворотного зв’язку, то які ти поставив би питання президенту?Щось запитав би його суто технологічне як посадовця?

Я звик знати, що такі речі є державною таємницею і на них не отримаєш відповіді (сміється). Це суперсекретики. Спитав би, чого насправді він хоче, яка його справжня мета в цій діяльності. Але він на це не зможе ніколи чесно відповісти.

Я все мріяв про те, щоб хтось з українських президентів через якийсь час, наприклад, через рік, незалежно від того, як він веде свої справи і чи задоволені його діяльністю, просто сказав: давайте один раз спробуємо – я відходжу. Цікаво, чи міг би Зеленський це зробити? Чи він настільки залежний від цієї ситуації, що сам не може це зробити? Якщо сформулювати конкретніше, то чи може він без ризику для свого життя оголосити про свою відставку, наскільки його перебування на цій посаді є добровільним, а наскільки – вимушеним.

І що взагалі ти з цього приводу думаєш?

Думаю, як би мав виглядати такий альтернативний моральний кодекс громадянина України, щоб, з одного боку, бути покірним своїй країні, а з іншого – утриматися від всього того паскудства, яке в Україні відбувається. Приблизно, як у Солженіцина, який виробив такий кодекс громадянина СРСР "жить не по лжи" чи як він називався. Ми поставлені в шалено складну ситуацію: з одного боку держава є "ворогом", а з іншого – Україна у нас одна. Як поводити себе, щоб, не підпадаючи під отруту, яка походить з боку теперішньої української держави, не руйнувати її, а залишатися діяльним патріотом. Чи треба брати участь у виборах такого типу, відповідати на такі питання?

І думаю про те, як бракує Україні такого лідера, який би керувався такими етичними орієнтирами, як Гавел чи Ганді. Такого діяча не видно ні в середовищі інтелектуалів, ні в політиці, навіть церква цього не може виплекати, хоч ніби є найближчою для такої цілі, але не володіє потрібними інструментами. Потрібен хтось, хто вкаже етику співіснування з рідною державою.

Розмовляв Богдан Скаврон